Рубрика «АВТОРИТЕТНО»

Дорогі колеги, якщо ви в такі несприятливі погодні умови знайшли можливість приїхати на заняття ШУМу, то ви вже «запалені» працювати в інтерактивному режимі – як вчити інших, так і вчитися самому.

Сьогодні ми не відкриємо вам Америки – вона вже відкрита, і не вигадаємо колеса – ним уже багато тисяч років успішно користується людство. Ми просто поділимось зібраним по крихітці власним досвідом та досвідом колег, який у свій час проаналізували, перекроїли, переінакшили, переробили, адаптували до освітньої практики  нашого навчального закладу і створили власну модель Школи здоров’я.

Ми лише допоможемо вам згадати те, що ви і так добре знаєте і вмієте. І якщо сьогоднішнє заняття стане у пригоді у вашій педагогічній, управлінській діяльності, ми будемо просто щасливі, адже для цього ми і зустрічаємось.

Ми твердо переконані, що такі зустрічі допомагають нам, дорослим, стати відкритішими, демократичнішими, лояльнішими – до дітей, колег, школи в цілому, і в першу чергу, до самих себе.

Розвиток мережі  Шкіл сприяння здоров’ю на Україні

У резолюції конференції Європейської мережі шкіл сприяння здоров’ю, що була прийнята в травні 1997 року, зазначається, що «…кожна дитина й молода людина в Європі має право і повинна мати можливість дістати освіту в Школі сприяння здоров’ю».

Виховання молодого покоління, формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і психічного здоров’я – це обов’язок кожної держави, визначений Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей. З метою реалізації цього замовлення було створено міжнародний проект Європейської комісії, Європейського бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я та Ради Європи «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю».

У 1995 році до міжнародного проекту долучилися 24 навчальні заклади з різних регіонів України. Спільні накази МОН України та АПН України «Про подальший розвиток міжнародного проекту «ЄМШСЗ» в Україні», спільні накази МОЗ України і МОН України «Про затвердження складу Національної координаційної ради міжнародного проекту «ЄМШСЗ» та інші дали поштовх розвитку цього руху в Україні. Водночас на базі НВО № 136 м. Дніпропетровська було створено Всеукраїнський методичний центр ШСЗ.

За більш ніж 10 років накопичено позитивний досвід роботи ШСЗ. Тут створюються нові моделі, розробляються інноваційні технології виховання культури здоров’я, удосконалюються методики формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя. На сьогоднішній день Національна мережа ШСЗ ( на терені пострадянських республік цей рух існує тільки в Україні) налічує до 4000 тисяч дошкільних і ЗНЗ.

Створена та ефективно діюча Національна мережа шкіл сприяння здоров’ю стала в Україні не тільки програмою, але й могутнім рухом реформування системи загальної середньої освіти, що має бути наближеним до загальноєвропейських стандартів.

  

Що таке Школа сприяння здоров’ю ?

За останні роки показники, що характеризують стан здоров’я дітей та підлітків, набули вкрай несприятливої тенденції. Сьогодні значна кількість випускників шкіл мають порушення постави, вади зору, захворювання серцево-судинної системи, нервово-психічні розлади тощо. Про це свідчать дані медичних та екологічних досліджень. І зрозуміло, що на найближчу перспективу ( а це мінімум 50-60 років) проблема збереження та зміцнення здоров’я буде нагальною.

Нині кожна школа в Україні хоч-не-хоч, а займається проблемами здоров’я: уроки фізичного виховання, основ здоров’я, участь у загальнонаціональних програмах щодо пропаганди здорового способу життя тощо. Санітарно-гігієнічні вимоги ставляться до всіх без винятку. Але в Школі сприяння здоров’ю педагогічний колектив працює над проблемами збереження та зміцнення здоров’я цілеспрямовано, системно і на очікуваний результат.

Для того щоб зрозуміти сенс ШСЗ, треба розуміти поняття «здоров’я».Що це таке ?

Ще стародавні греки говорили «У здоровому тілі – здоровий дух», маючи на увазі гармонійно розвинену людину. І якщо ми ведемо мову про складові здоров’я людини, то маємо на увазі її фізичний стан, соціальне благополуччя, духовний розвиток та психологічний комфорт. Тобто це складові нашого життя.

Таку школу неможливо створити, не створивши спочатку відповідне середовище або умови для неї. У ШСЗ все будується на залученні дитини до світової і народної культури, і в основу закладається здоров’я як особливий вид культури, що охоплює і пронизує все життя й діяльність людини. Цьому присвячені ненав’язливо підібрані тести для диктантів, завдання з математики, дослідження літературних творів – здоровий спосіб думок, життя, взаємин, - усе це повинне складати сенс діяльності цієї школи.

Тому у ШСЗ ми розуміємо вирішення проблеми збереження здоров’я не тільки через посилення просвітницької діяльності щодо здорового способу життя, поліпшення медичного обслуговування та методично грамотного проведення уроків фізкультури, валеології, ОБЖ тощо, хоча й це дуже важливо.

Педагогічний колектив ШСЗ створює комфортне середовище для розвитку фізично, духовно і психічно здорової особистості. А що це означає? Це означає, що на кожному уроці учень має можливість проявити себе, висловити свою думку, не боячись, що вона неправильна, бо не збігається з думкою вчителя.

Це означає, що для учня створені такі умови навчання та виховання, коли він розуміє, що має нести відповідальність за себе, своє майбутнє та майбутнє своєї держави, що тільки від нього залежить, яким воно буде.

Це означає, що гігієнічний стан навчального закладу  ( як це не заземлено звучить) відповідає вимогам ДержСанПіНів, а отже, створено умови для здорового перебування дитини в навчальному закладі.

Це означає, що заклад створює таке предметне середовище, яке має позитивний вплив на дитину, на її ставлення до себе, до свого здоров’я.

Велика увага у закладі приділяється здоров’ю членів педагогічного колективу. Якщо вчитель має задовільний стан здоров’я ( ми вже не кажемо про абсолютно здорову людину), перебуває в доброму гуморі, приходить на урок з добром, любов’ю, радістю, то саме він створюватиме той психологічний комфорт, що не шкодитиме ні його здоров’ю, ні здоров’ю дитини.

У народі кажуть: всі хвороби – від нервів. А нерви – це наші стосунки. На заняттях  ППС ми вчимось педагогічній конфліктології,  педагогічній дипломатії, психокультурі вчителя, щоб правильно вибудовувати свої стосунки з нашими вихованцями. Адже прекрасно розуміємо, що сучасний учитель повинен не тільки досконало володіти методикою викладання свого предмета, але й розуміти, в які складні взаємини він щодня вступає з дитиною, її батьками ( опосередковано або безпосередньо). І від змісту цієї взаємодії залежить успішність учня.

Тобто, як ви вже зрозуміли, весь час під кутом зору збереження здоров’я дитини розвивається вся система навчального закладу.

Крім того, розуміючи свою просвітницьку місію, ми створюємо навколо себе осередки сприяння здоров’ю, залучаючи до спільної роботи батьків та громадськість, інші навчальні заклади.

Отже, Школа сприяння здоров’ю – це навчальний заклад майбутнього, в якому збереження та зміцнення здоров’я дитини є наріжним каменем його діяльності.

Діти – наше майбутнє! І перед нами, керівниками навчальних закладів, стоїть важливе завдання: не тільки зберегти дітей на інтелектуальному рівні, але й на фізичному, психологічному, бо це – здоров’я нації, врешті решт це проблема національної безпеки України в майбутньому.

Діти, підлітки та молодь – це ключ до майбутнього України. Тому їм необхідно створювати умови для реалізації власного потенціалу для зміцнення здоровя, аби вони, ставши дорослими, мали енергію, уміння, почуття відповідальності, необхідні для добробуту, миру і злагоди в сучасному світі. ШСЗ – це ініціатива, спрямована на досягнення цієї мети.

Принципи Школи сприяння здоров’ю

Спираючись на рішення Всеєвропейської конференції Європейської мережі шкіл сприяння здоров’ю Всеукраїнський методичний центр ШСЗ визначив 10 принципів діяльності ШСЗ в Україні:

1.      Демократія. Діяльність ШСЗ ґрунтується на демократичних принципах, що сприяють процесам навчання, становлення особистості, її соціального розвитку та здоров’я. У демократичній школі визначення проблем, цілей, завдань і провідних, основних напрямків і видів діяльності, у тому числі, до речі, і виділення провідної, значущої для всього колективу методичної теми, здійснюється через рефлексію власної діяльності кожним членом педколективу і всім педагогічним співтовариством в цілому.

2.      Рівність. Принцип рівності є наріжним каменем усього освітнього процесу, вільного від знущань, страху, насмішок, гноблення. ШСЗ надає всім рівний доступ до цілого спектра можливостей галузі освіти. Метою ШСЗ є сприяння емоційному та соціальному розвитку кожної дитини, реалізація нею власних здібностей.

3.      Забезпечення правочинності та реальної компетенції. Надання дітям правочинності, яка у зв’язку з їхніми прагненнями та діями дозволяє їм впливати на власне життя. ШСЗ дає можливість молоді вживати необхідних заходів і здійснювати зміни, брати участь у прийнятті вагомих рішень.

4.      Шкільне середовище. ШСЗ приділяє значну увагу як фізичним, так і соціальним аспектам шкільного середовища як провідним чинникам зміцнення та підтримки здоров’я. Середовище стає неоціненним ресурсом для ефективного зміцнення здоров’я шляхом застосування стратегій, що сприяють досягненню добробуту та благополуччя. Це передбачає розроблення та моніторинг заходів щодо охорони здоров’я та безпеки життєдіяльності, а також створення необхідних структур врядування.

5.      Програми. Навчальні програми ШСЗ мають відповідати потребам дітей як зараз, так і в майбутньому, стимулювати в них творче ставлення до життя, а також надавати молодим людям можливість для набуття знань, умінь, цінностей та компетенцій для глибокого пізнання життя.

6.      Навчання педагогів. Перепідготовка вчителів є свого роду інвестицією в здоров’я та освіту. Саме тому вона відбувається у рамках принципів ШСЗ та за допомогою демократичних методик.

7.      Визначення ступеня успішності (евальвація). ШСЗ оцінюють свою діяльність на рівні школи та місцевої громади з метою досягнення максимальної ефективності у роботі.

8.      Співпраця. Співпраця між галузями охорони здоров’я, освіти та сім’ї, депутатським корпусом та громадськими організаціями є основною вимогою стратегічного планування розвитку навчального закладу на національному, регіональному та місцевому рівнях.

9.      Комунально-громадський рівень. Батьки та шкільна громада покликані грати життєво важливу роль у забезпеченні керівництва, зміцнення концепції ШСЗ, бо тільки спільними зусиллями школа і громада зможуть створити таке соціальне середовище, яке б сприяло поліпшенню здоров’я.

10.  Неперервність і сталість. Влада всіх рівнів мусить виділяти ресурси на зміцнення здоров’я учнів у навчальних закладах. Ці інвестиції сприятимуть довготривалому та стабільному розвитку суспільства. У свою чергу місцеві громади ставатимуть джерелом коштів, ресурсів, засобів для своїх шкіл.

Зазначені десять принципів стали підґрунтям концепції та практики роботи нашої ШСЗ. Вони є основою освіти, здоров’я та демократичного розвитку нової генерації наших громадян. А модель ШСЗ гідна називатися моделлю Школи майбутнього.

Загальне уявлення про здоров’язберігаючі освітні технології

Безперечно, що головним завданням школи є підго­товка дитини, підлітка до самостійного життя, даючи йому для цього необхідну освіту. Але чи може кожен професійно підготовлений педагог, доросла, відповідаль­на людина не хвилюватися про здоров'я своїх вихо­ванців та його прогресуюче погіршення? Однією з відповідей на це питання здебільшого риторичне і стала зацікавленість учителів та адміністрації нашої школи у здоров’язберігаючих освітніх технологіях.

Поняття «здоров’язберігаючі освітні технології» з’явилось в педагогічній лексиці в останні кілька років і до сих пір сприймається багатьма педагогами як аналог санітарно-гігієнічних заходів. Так, К.В. Дубов (2002) вкладає в це поняття гігієнічно правильно складений розклад занять,  своєчасне проведення щеплень  та профілактику «шкільних захворювань». Деякі вчені (Е.Н. Вайнер, 2001, К.К. Хрюндель, 2002 та інші.) відносять до здоров’язберігаючих технологій систему Л.Зинкова,  НЛП,  навіть  діалектику.  Таке  безвідповідальне твердження свідчить про спотворення поняття терміну «здоров’язберігаючі освітні технології», примітивне уявлення про зміст роботи, яку проводить школа для здійснення свого  найважливішого  завдання  -  збереження  та зміцнення здоров’я учнів.

По-різному сприймають цей термін і вчителі загальноосвітніх   навчальних   закладів. Виступаючи на конференціях, проводячи консультації для колег, часто доводиться зустрічатися, з тим, що здоров’язберігаючі освітні технології - це одна або декілька нових педагогічних технологій, альтернативних всім іншим, тому, наприклад, можна вибрати або ж працювати за технологіями С. Френе, В. Зайцева, М. Монтесорі і т.п., або ж по «технології здоров’я збереження».

Інший варіант розуміння цього поняття можна пояснити як «міфологізацію уявлення про здоров’язберігаючі технології». Ніби це щось таємне, ніколи в школах небачене і підвладне чудодійній силі. Від спеціаліста, як від чародія, чекають відкриття якоїсь таємниці, як в середні віки від алхіміків чекали рецепта перетворення ртуті в золото. Особливою здається «картинка» такої технології, її образ. Це обов’язково має бути щось незвичайне, демонстративне. Наприклад, красиво оформлений фітобар - це здоров’язберігаюча технологія, а чистота і порядок в туалетних кімнатах - «просто» санітарно-гігієнічний стан; відчинений у школі кабінет фізіотерапії - це здоров'язберігаюча технологія, а грамотно складений розклад уроків та використані учителем прийоми нейтралізації стресу в учнів - щоденна загальновідома робота в школі.

Мета педагогічної технології - отримання результату в навчанні, вихованні, розвитку. Здоров’язбереження за призначенням не може виступати в якості основної і єдиної мети освітнього процесу, а лише - в якості умови, одного з завдань пов’язаного з досягненням основної мети. Не дивлячись на те, що формально цінність здоров’я знають всі, в тому числі і педагоги, нагадування про завдання здоров’язбереження в описі педагогічних технологій, методів і систем майже не зустрічається - як і в переліку завдань, перерахованих самими авторами педагогічних технологій, так і при їх оглядовому описі, наприклад, у відомій монографії Г.К. Селевко (1998), що стала настільною книгою багатьох педагогів. При­чинами цього є:

• по-перше, піклування про здоров’я учнів у теоретич­них концепціях більшості відомих вчених-педагогів і практиків далеко не першорядне порівняно з такими завданнями, як навчання, виховання, особистий розвиток, навколо яких і концентрується педагогічна думка;
• по-друге, принцип «Не нашкодь», що є найваж­ливішим принципом здоров’язберігаючої педагогіки присутній майже у всіх педагогічних концепціях. Але така оманлива теоретична очевидність приводить до то­го, що в реальній практичній роботі більшість навчаль­них закладів питанням здоров’язбереження або ж не надають належної уваги, або проводять безсистемні за­ходи, що не мають необхідного наукового обґрунтування. Насправді, кожен суб'єкт освітнього процесу так чи інакше пов'язаний із проблеми здоров'я учнів. Не­обхідно лише побачити цей зв'язок, що також відно­ситься до здоров’язберігаючої функції;
• по-третє, постановка цього завдання визначає не­обхідність розробки критеріїв оцінки його вирішення, тобто діагностики впливу навчально-виховного процесу на здоров'я, а це складає додаткову проблему, що важ­ко вирішити авторам педагогічних технологій.

Програма здоров’язбереження в школі включає 7 ос­новних модулів: (слайд)

1. освіта дітей у сфері здоров'я;
2. програми і практичне керування фізичної активності;
3. шкільне харчування;
4. медичні послуги в школі;
5. психологічні та соціальні консультації;
6. підвищення кваліфікації працівників шкіл у сфері здоров’язбереження;
7. активна участь сім'ї та суспільства.

Близький до профілактичних програм, що викорис­товуються в навчальних закладах економічно розвине­них країн і комплексний підхід до зміцнення та охоро­ни здоров'я учнів в нашій країні.

Якщо турбота про здоров'я учнів є одним із пріоритетів роботи всього педагогічного колективу і реалізується на професійній основі, можна говорити про впровадження в школі здоров'язберігаючих технологій, і результатом цьо­го є захист здоров'я учнів і педагогів від впливу негатив­них факторів, в першу чергу пов'язаних з освітнім проце­сом. Якщо ж ці питання ігноруються або віддані «на відкуп» медикам, залишаючись красивими закликами та «галочками» в планах і звітах, то ефект, погіршення здо­ров'я для всіх суб'єктів освітнього процесу неминучий.

Поняття «Здоров’язберігаючі технології» та їх класифікації

Сучасна освіта характеризується широким впровадженням технологічного підходу. І це є об’єктивним процесом, новим етапом в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини.

Поняття «технологія» в педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність, тобто це своєрідна майстерність людини. Таким чином «технологія» виступає як алгоритм за допомогою якого здійснюється вихід на запланований результат.

У кінці 70-их роках минулого століття збільшується увага до педагогічної технології і на Україні. Однак і на сьогодні стосовно поняття «педагогічна технологія» єдиної думки науковців поки що не існує. У науковій літературі зустрічається понад 300 тлумачень цього поняття в залежності від того як автор уявляє собі структуру й складові освітнього технологічного процесу. Але їх об’єднує те, що всі автори єдині у визначенні мети педагогічної технології – це підвищення ефективності навчально-виховного процесу і гарантування досягнення учнями запланованих результатів навчання. 

За визначенням ЮНЕСКО, педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти.

Будь яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям технологічності: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності.

Однак, необхідно розуміти, що нова якість освіти, яка забезпечила б розвиток сучасного суспільства, може бути досягнута лише при створенні певних умов організації такого навчально-виховного процесу, який не зашкодить здоров’ю дітей та молоді і буде спрямований на збереження, зміцнення і формування здоров’я учасників навчально-виховного процесу. А  це вимагає від педагогів застосування своєрідних підходів в освіті і виховання на основі здоров’язбереження.

Відповідно до «Словника основних термінів і понять з превентивного виховання» наведемо такі поняття технологій (2007 р.):

Технології педагогічні – комплексний, інтегрований процес, який включає людей, ідеї, засоби і методи організації діяльності для реалізації проблем, що охоплюють основні аспекти навчання і виховання.

Технологія виховна – обґрунтований вибір характеру операційного впливу під час взаємоспілкування вчителя з дітьми, з метою максимального розвитку особистості як суб’єкта; як система знань, необхідних вчителеві для реалізації стратегій, тактики, процедури виховання.

Технологія соціальна – упорядкована система процедур та операцій, за допомогою яких реалізується певний соціальний проект або конкретна цілеспрямована ідея перетворення (реорганізації, модернізації або вдосконалення) соціальної роботи.

Технологія превентивної роботи – сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються педагогами, психологами, соціальними, медичними працівниками, правоохоронними органами з метою досягнення успіху превентивного виховання.

Технології інтерактивні – це взаємодія партнерів, у спілкуванні яких інтерпретується ситуація і конструюються особистісні дії.

Технології навчання спрямовані на підвищення рівня знань, умінь і навичок протидії негативним явищам та формування відповідальної поведінки.

Поняття «Здоров’язберігаючі технології» об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів.

Під здоров’зберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти (слайд)

·  сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

·  оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

·  повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Слід зазначити, що впровадження здоров’язберігаючих освітніх технологій пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Сутність здоров’язберігаючих та здоров’яформуючих технологій постає в комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоров’я, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоров’я і проводити відповідні психолого-педагогічні, корегувальні, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності навчальної діяльності та її мінімальної фізіологічної «вартості», поліпшення якості життя суб’єктів освітнього середовища.

Аналіз класифікацій існуючих здоров’язберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи  (О. Ващенко): (слайд)

• здоров’язберігаючі – технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;

• оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, ароматерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;

• технології навчання здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти;

• виховання культури здоров’я – виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Ми навели одну з деяких запропонованих науковцями класифікацій здоров’язберігаючих освітніх технологій. Однак слід зазначити, що поняття «здоров’язберігаюча» можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу – учнів та вчителів. І саме головне, що будь-яка педагогічна технологія має бути здоров’язберігаючою.

Знання, володіння і застосування здоров’язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Учителі у тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язберігаюче освітнє середовище, центром якого буде – Школа сприяння здоров’ю.

  

Систематика та взаємозв’язок  здоров’язберігаючих технологій

            Серед здоров’язберігаючих технологій, що використовуються в системі освіти, можна виділити декілька груп, в яких використовуються різноманітні підходи до охорони здоров’я, а відповідно, і різні методи та форми роботи.

1. Медико-гігієнічні технології (МГТ). Всі проблеми, пов'язані зі здоров'ям людини, традиційно відносять до компетенції медиків та відповідальності системи здоров’язбереження.

До медико-гігієнічних технологій відносять контроль і допомогу в забезпеченні належних гігієнічних умов у відповідності до регламентації санітарних норм.  Якщо вчитель може лише відчути, що повітря в класі занадто сухе, то лікар-гігієніст зможе визначити це інструмен­тально і дасть рекомендації з ефективного усунення по­рушень. Якщо вчитель «на око» оцінить чи достатньо освітлене робоче місце учня, то лікар використає люксметр і аргументує свої рекомендації.

Медичний кабінет школи організує проведення щеп­лень учням, надання невідкладної допомоги тим, хто звертається в медичний кабінет, проводить заходи з санітарно-гігієнічної просвіти учнів та педагогічного, батьківського колективів, стежить за динамікою здоров'я учнів,  організує  профілактичні  заходи  напередодні, наприклад епідемії грипу та вирішує ряд інших завдань, що відносяться до компетенції медичної служби.

2. Фізкультурно-оздоровчі технології (ФОТ). На­правлені на фізичний розвиток учнів: загартування, тренування сили, витривалості, швидкості, гнучкості та інших якостей, які вирізняють здорову, треновану людину від фізично нестійкої. Реалізуються на уроках фізкультури та в роботі спортивних секцій.

3. Екологічні здоров’язберігаючі технології (ЕЗТ). Ресурси цієї сфери здоров’язбереження ще недооцінені та слабо задіяні. Крім того, що очевидно для кожного вчителя, виховання в учнів любові до природи, праг­нення піклуватися про неї, залучення учнів до дослідної діяльності в сфері екології володіють педа­гогічним впливом, що формує особистість, закріплює духовно-моральне здоров'я учнів.

Направленість цих технологій - створення природовідповідних, екологічно оптимальних умов життя і діяльності людей, гармонічних взаємовідносин з приро­дою. У школі це й облаштованість пришкільної тери­торії, і зелені рослини в класах, рекреаціях, живий ку­точок та участь в природоохоронних заходах.

Самостійним напрямком серед цих технологій є відео екологічне виховання, що розглядає питання психологічного впливу на людину оточуючого середовища - як природного так і антропогенного.

4. Технології забезпечення безпеки життєдіяльності (ТЗБЖ). Їх реалізують спеціалісти з охорони праці, за­хисту в надзвичайних ситуаціях, архітектори, будівельники, представники комунальних, інженерно-технічних служб, громадської охорони, пожежної інспекції. Оскільки збереження здоров'я розглядається при цьому як приватний випадок - збереження життя, вимоги та рекомендації цих спеціалістів підлягають обов'язковому обліку та інтеграції в спільну систему здоров'язберігаючих технологій. Грамотність учнів з цих питань забезпечується вивченням курсу ОБЖ, педагогів - курсу БЖД, а за забезпечення безпечних умов перебування в школі відповідає її директор.

5. Здоров'язберігаючі освітні технології (ЗОТ). Ці технології потрібно визнати найбільш значущими з усіх перелічених за ступенем їх впливу на здоров'я учнів. Головна ознака - не місце, де вони реалізують­ся, а використання психолого-педагогічних прийомів, методів, технологій, підходів до вирішення проблем, що виникають. Їх реалізація досягається повною мірою лише при визнанні всіма педагогами навчального за­кладу своєї відповідальності за збереження здоров'я учнів і отриманні необхідної професійної підготовки для роботи в цьому напрямі.

Існують й інші основи для класифікації здоров'я­зберігаючих технологій. За характером дії вони можуть бути поділені на такі групи.

- Захисно-профілактичні. До цієї групи відносять прийоми, методи, технології, спрямовані на захист лю­дини від несприятливих на здоров'я впливів. Це, зок­рема, виконання санітарно-гігієнічних вимог регламен­тованих санітарними нормами; підтримка чистоти у приміщеннях школи й проведення щеплень з метою по­передження інфекцій; обмеження граничного рівня навчального навантаження, яке виключає настання стану перевтомлення учнів; використання захисних за­собів в спортзалах з метою профілактики травматизму. Більша частина того, що в навчальних закладах розуміють під здоров'зберігаючими технологіями, відноситься саме до цієї групи.

- Компенсаторно-нейтралізуючі. При їх використанні постає завдання заповнити недолік того, що потребує організм для повноцінної життєдіяльності, або ж хоча б частково нейтралізувати негативний вплив в тих ви­падках, коли повністю захистити людину неможливо. Це, наприклад, проведення фізкультхвилинок та фізкультпауз, що дозволяють нейтралізувати несприят­ливі впливи статичності уроків, недостатність фізично­го навантаження, емоційної розрядки та «хвилинки спокою», що дозволяють частково нейтралізувати де­пресивні впливи, психоемоційні напруження. Йодуван­ня питної води та солі дозволяє компенсувати недостат­ню кількість йоду, що надходить в організм. Вітамінізація харчового раціону заповнює дефіцит не­обхідних для організму вітамінів; використання аміно­кислоти гліцину дозволяє зміцнити пам'ять учнів.

- Стимулюючі. Ці прийоми, методи, технології дозво­ляють активізувати власні сили організму, використо­вуючи його ресурси для виходу з небажаного стану. Ти­пові приклади: температурне загартовування, фізичне навантаження. У психотерапії багато прийомів, що доз­воляють вивести пацієнта з стану депресії, зневіри, фрустрації. У рамках педагогічних технік та педа­гогічної психотерапії вчитель користується багатьма подібними прийомами на уроках та в позаурочній ви­ховній роботі. Хімічні стимулятори (чай, кава) в усьо­му світі стали звичним засобом для «підбадьорення» організму, особливо психіки.

- Інформаційно-навчаючі. Вони забезпечують учням необхідний рівень грамотності для піклування про здо­ров'я - своє та близьких, допомагають у вихованні куль­тури здоров'я. Сюди відносяться освітні, просвітницькі і виховні програми, адресовані тим, хто навчається, бать­кам і педагогам. Відповідно до традиційного педагогічного підходу можуть бути виділені навчальні, розви­ваючі і виховні здоров’язберігаючі технології.

За організаційними відмінностями здоров’язберігаючі прийоми та методи, що використовуються в освітніх закладах можуть бути підрозділені на

·          забезпе­чуючі;

·          реконструюючі.

Перші забезпечують необхідні умови використання освітнього простору, регламентовані санітарними нор­мами. Другі спрямовані на внесення нових елементів, умов, не передбачених нормативними документами. Наприклад, організація в школі фітобару, кабінету фізіотерапії, кольорової підсвітки в класах, аудіосупровод уроків, оздоровчо-психологічних тренінгів для учнів та вчителів.

Найбільш узагальненою з можливих класифікацій є виділення двох типів здоров'язберігаючих технологій:

 - організаційних;

 - педагогічних.

До першого типу відносяться технології, представ­лені всіма п'ятьма групами, що створюють умови без­печного для здоров'я навчання.

Педагогічні (психолого-педагогічні) технології вклю­чають всі аспекти впливу вчителя на здоров'я учня - на інформаційному, психологічному і біоенергетичному рівнях. Основну групу технологій здоров’язберігаючої педагогіки складають освітні здоров’язберігаючі техно­логії, які ми розділяємо на три підгрупи:

• організаційно-педагогічні технології (ОПТ), що виділяють  структуру  навчально-виховного  процесу, частково регламентованого санітарними нормами, сприяють попередженню станів перевтоми, гіподинамії та інших дезадапційних станів;

• психолого-педагогічні технології (ППТ), пов'я­зані, безпосередньо, з роботою вчителя на уроці, який впливає на своїх учнів впродовж 45 хвилин. Сюди ж відноситься і психолого-педагогічний супровід всіх елементів освітнього процесу;

•  навчально-виховні технології (НВТ), що включа­ють програми турботи про своє здоров'я і формування культури здоров'я учнів, заохочення їх до здорового способу життя, попередження згубних звичок, що пе­редбачають проведення організаційно-виховної роботи з учнями після уроків.

Окреме місце займають ще дві групи технологій, що ос­таннім часом включаються в позаурочну роботу школи:

• соціально адаптаційні й особистісно розвиваючі технології (САОРТ) включають технології, що забезпе­чують формування й зміцнення психологічного здо­ров'я учнів, підвищення ресурсів психологічної адап­тації особистості. Сюди можна віднести різноманітні соціально-психологічні тренінги, програми соціальної та сімейної педагогіки, до участі в яких свідомо заохо­чують не лише учнів, а батьків та педагогів;

• лікувально-оздоровчі технології (ЛОТ) складають самостійні медико-педагогічні сфери знань: лікувальна педагогіка та фізкультура, вплив яких забезпечує зміцнення фізичного здоров'я учнів.

Для уявлення про «географію» завдань, що вирішують­ся в системі освіти з проблем здоров'я, виділяємо три мож­ливих рівні реалізації здоров'язберігаючих технологій.

1. Рівень району, міста, що об'єднує декілька шкіл та інших навчальних закладів, що пропонують прийнят­тя розумних стратегічних рішень, і відповідно до цього, фінансування напрямів та програм роботи. Необхідне на­укове забезпечення розробки і реалізації програм, що приймаються з урахуванням інформації про стан здо­ров'я дітей, учнів, всього населення, яке проживає на даній території. Відповідальні особи на цьому рівні - на­чальник управління освіти та його заступники.

2. Рівень школи. «Вибір шляху» розпочинається з постановки мети, виділяючи місце проблемам здоров'я серед інших завдань школи, більш уважного ставлення до цих питань, активного впровадження в діяльність навчаль­ного закладу  здоров'язберігаючих технологій, пере­ходу в положення «школи здоров'я». Хоча відповідальність за все, що відбувається, несе особисто директор школи, приймаючи такі рішення разом з Ра­дою школи, батьківським та педагогічним колектива­ми. Тут також необхідна наукова підтримка, що фор­мується на даних про стан здоров'я учнів.

На рівні школи з використанням здоров'язберігаючих технологій постають і вирішуються такі завдання: 

·         створення оптимальних гігієнічних, екологічних та інших умов для освітнього процесу;

·         забезпечення організації освітнього процесу, попе­редження формування в учнів дезадаптаційних станів: перевтоми, гіподинамії, дистресу;

·         забезпечення учнів під час їх перебування у школі харчуванням, що сприятиме нормальному травленню та обміну ресурсів відповідно до теперішніх медико-гігієнічних запитів;

·         включення в навчальні плани школи для всіх класів  занять,   що  дозволятимуть  цілеспрямовано підготувати учнів до діяльності збереження і зміцнен­ня свого здоров'я, формувати в них культуру здоров'я, спонукати до введення здорового способу життя;

·         забезпечення підготовки всього педагогічного ко­лективу (підвищення кваліфікації; перепідготовки) з питань здоров'я, підготовки всіх учителів та спеціалістів до входження в роботу школи здоров'я­зберігаючих освітніх технологій;

·         проведення тематичної роботи з батьками учнів, спрямованої на формування в їх сім'ях здоров'язберіга­ючих умов, здорового способу життя, профілактику згубних звичок.

3. Рівень класу, що забезпечується роботою на уроці. Від того, наскільки робота кожного вчителя відповідає завданням здоров’язбереження, залежить результат впливу навчального закладу на здоров'я учнів. Організувати навчання вчителів за цими технологіями, використання їх в своїй роботі та відслідковування результатів своєї діяльності - завдання керівників.

У роботі окремого вчителя здоров’язберігаючі техно­логії можна пояснити, як системно організовані на од­ному методологічному фундаменті взаємозв'язок прин­ципів педагогіки, співпраці, «ефективних» педа­гогічних технік, елементів педагогічної майстерності, направлених на досягнення оптимальної психологічної адаптації учнів до навчально-виховного процесу, турбо­ти про збереження його здоров'я і виховання в нього особистим прикладом культури здоров'я. Ця робота вчителя, коли він повноцінно виконує навчальну прог­раму, формуючи в учнів цікавість до свого предмету, встановлює з ними довірливі, партнерські стосунки, за­побігає виникненню дискомфортних станів і максимально використовує індивідуальні особливості учнів для підвищення результативності їх навчання. Особли­ва турбота про психологічну адаптацію учнів зумовле­на тим, що ця інтегрована якість визначає провідну роль в житті людини, особливо на етапі його розвитку.

Перед вчителем, який хоче використовувати в своїй роботі здоров’язберігаючі освітні технології, на першо­му місці в зв'язку з цим стоять такі завдання:

·         об'єктивно оцінювати свої можливості та не­доліки, що пов'язані з професійною діяльністю;

·         скласти план самокорекції;

·         пройти необхідне підвищення кваліфікації з пи­тання здоров'язберігаючих освітніх технологій;

·         провести переоблік методів та технік, що викорис­товуються в педагогічній роботі в аспекті їх впливу на здоров'я учнів;

·         розпочати цілеспрямовану реалізацію здоров'я­зберігаючих освітніх технологій в процесі проведення навчальних занять, позакласної та позашкільної робо­ти з учнями, діагностуючи отримані результати;

·         сприяти формуванню в своєму навчальному зак­ладі здоров'язберігаючого освітнього середовища як ефективної взаємодії всіх суб'єктів педагогічного ко­лективу, учнів та їх батьків для створення умов і ре­алізації програм, спрямованих на збереження, форму­вання і зміцнення здоров'я.

Таким чином, головним завданням реалізації здо­ров'язберігаючих технологій є така організація виховно­го процесу на всіх рівнях, за якої якість навчання, роз­виток та виховання не супроводжується нанесенням шкоди здоров'ю учнів та вчителів. Розумне вирішення цього завдання дозволяє вирішити і двоє інших завдань, що безпосередньо пов'язані з ним: збереження здоров'я вчителів і виховання культури здоров'я в учнів.

Якщо порівняти прийоми, підходи, методи, що скла­дають здоров’язберігаючі технології, по ефективності здоров'язберігаючого ефекту, то на перше місце слід поставити забезпечення гігієнічних умов навчання, що є обов'язковими до виконання. Друге місце займають прийоми, методи, технології, що захищають здоров'я учнів від негативного впливу вчителів. Від непрофесійності вчителя залежить прояв в учнів дезадаптаційних стосунків, погіршення зору, осанки, форму­вання нездорової закомплексованої, знервованої особис­тості. Але і високий професіоналізм дозволяє досягти позитивних результатів лише за умов перетворення всіх освітніх технологій, які використовуються в навчаль­них закладах, в здоров’язберігаючі.

Здоров’язберігаючі освітні технології

Покладення на школу і вчителя такої, здавалося, невідповідної їм компетенції - піклування про здоров'я учнів - визначаються такими причинами.

По-перше, дорослі завжди несуть відповідальність за те, що відбувається з дітьми, які знаходяться під їх опікою. Це стосується і дитячого здоров'я. Саме в школі під «наглядом» учителів, учні проводять більшу частину часу, і не допомагати їм зберегти здоров'я бу­ло б виявленням непрофесіоналізму. 

По-друге, більша частина всіх впливів на здоров'я учнів - бажаних і небажаних - впроваджена саме пе­дагогами, в стінах освітніх закладів. Якщо ж дотриму­ватися погляду того, що всіма питаннями повинні займатися медики, то за кожним класом потрібно закріпити хоча б одного лікаря.

По-третє, як уже зазначалось, сучасна медицина займається не здоров'ям, а хворобами, тобто не про­філактикою, а лікуванням. Завдання ж школи інше - зберегти та зміцнити здоров'я своїх вихованців. Тому ми вважаємо, що головна задіяна особа, яка турбуєть­ся про здоров'я учнів у освітніх закладах, - педагог.

Технологічну основу здоров’язберігаючої педагогіки складає здоров'язберігаюча освітня технологія. Визна­чення їх поняття є можливим, виходячи з «родового» поняття «освітні технології». У даний час педагоги та методисти ведуть активні пошуки дидактичних засобів, щоб могли зробити процес навчання схожим на добре відлагоджений механізм. Ще Я.А. Коменський нама­гався знайти такий спільний порядок навчання, при якому воно відбувалось за єдиним законом людини і природи. Тоді навчання не вимагало нічого іншого, окрім розподілу часу, предметів та методів. Про акту­альність такого технологічного підходу до освіти мож­на судити по тому, з якою увагою методисти, педагоги звертаються до нових для них понять: педагогічні тех­нології, технології навчання, освітні технології.

Якщо філософія освіти відповідає на питання «навіщо навчати», а зміст освіти «чому навчати», то педагогічні технології відповідають на питання «як навчати». З точ­ки зору здоров’язбереження, ми відповідаємо: щоб не нашкодити здоров'ю суб'єктам  освітнього процесу - уч­ням, педагогам і батькам. Таким чином, здоров’язберігаючі технології можна розглядати і як якісну характерис­тику будь-якої освітньої технології, її «сертифікат безпе­ки для здоров'я», і як сукупність тих принципів, прийомів, методів педагогічної роботи, що доповнюють традиційні технології навчання, виховання, розвитку завданнями здоров’язбереження.

Постановка завдання здоров’язбереження в освітньо­му процесі може розглядатися в двох варіантах: завдання-мінімум і завдання-оптимум. Завдання-мінімум відповідає фундаментальному принципу медицини і пе­дагогіки: «Nо nосеге!» і полягає в забезпеченні таких умов навчання, виховання, розвитку , які не виклика­ють негативної дії на здоров'я учнів. Це завдання аналогічне концепції охорони праці учнів. У традиційно­му розумінні, охорона праці - попередження травматиз­му та інших шкідливих дій на здоров'я дитини.

Постанова і вирішення завдання-мінімум не може бути визнано правильним в наших навчальних закладах.

По-перше, намагатися лише зберегти здоров'я - ме­тодологічна помилка. Його неможливо «законсервува­ти» на досягнутому рівні: або розвивати, зміцнювати, удосконалювати, або повільно втрачати. Якщо намага­тися лише захистити дитину від негативного впливу, при цьому нічого не вживати для зміцнення його за­хисних сил, можна досягти лише зниження шкідливо­го впливу освітнього процесу на здоров'я учня.

По-друге, в розпорядженні освітньої системи є можли­вості для позитивного впливу на здоров'я шляхом підви­щення рівня грамотності, виховання культури здоров'я, заохочення до здорового способу життя. Не використову­вати їх - значить, не вирішувати головного завдання освіти - підготовки дитини до самостійного життя.

По-третє, недопустимо спрямовувати всі зусилля лише на турботу про здоров'я учнів. І не тому, що вчи­телі також люди. Вчитель, що не турбується про влас­не здоров'я, постає негативним прикладом для учнів. Все це висвітлює фундаментальний принцип педа­гогіки: якісна підготовка учня до життя визначає в кінцевому результаті професіоналізм вчителя.

Відповідно до цього реалізацію здоров’язберігаючих технологій слід приймати як завдання-оптимум, що включає не лише охорону здоров'я учнів, але і формуван­ня, зміцнення їх здоров'я, виховання в них культури здо­ров'я, а також охорону здоров'я педагогічного колективу. 

У контексті завдань здоров’язбереження всі педа­гогічні технології можна розділити на три групи.

Перша група включає технології, що наносять шко­ду здоров'ю учнів і педагогів. До цієї групи, на жаль, потрібно віднести традиційну технологію навчання, розроблену Я.А. Коменським. Сюди мають бути відне­сені технології, пов'язані з надмірною інтенсифікацією освітнього процесу, активним використанням автори­тарної педагогіки.

Друга група альтернативна першій, так як віднесені до неї технології збереження й зміцнення здоров'я ви­ступають як найважливіший пріоритет і забезпечують­ся на технологічному рівні, реалізуються на практиці і підтверджується результатами діагностики. Ці техно­логії і визначають як здоров’язберігаючі. 

До третьої групи відноситься решта педагогічних технологій. Варто відмітити, що на відміну від вироб­ничих технологій, людські технології не піддаються де­тальному опису, а досягнутий результат може бути за­дано визначеними параметрами та критеріями.

  

 

Принципи здоров’язберігаючої педагогіки

Наведені нижче принципи дозволяють сформувати у педагогів, а через них - в учнів та їх батьків більш чітке уявлення про здоров'язберігаючу педагогіку.

1.      Принцип «не нашкодь» - однаково першочерговий як для медиків, педагогів так і для батьків. На його дотриманні будувалась професійна етика майже кожної професії, пов'язаної з людським фактором, медичної деонтології, основ педагогіки та дидактики. Актуальність дотримання цього принципу в системі освіти піднялась, коли в школах почали застосовувати не обґрунтовані з наукової точки зору і не перевірені на практиці оздо­ровчі системи та методики. Зазвичай ця робота прово­дилась під гаслом валеології, людьми, які не мали ніякого відношення до професійної валеології, що і привело до дискредитації такого важливого і перспек­тивного напряму в системі освіти і нанесло, без­сумнівно, шкоду учням, які в черговий раз, вимушені були платити своїм здоров'ям.

2.      Принцип пріоритетів діючої системи піклування про здоров'я учнів та педагогів припускає, все що відбуваєть­ся в освітньому закладі - від розробки планів, програм для перевірки їх виконання, включаючи проведення уроків, занять, перерв, організацію позакласної діяль­ності учнів, підготовку педагогічних кадрів, роботу з батьками повинно оцінюватися з позиції впливу на пси­хофізіологічний стан і здоров'я учнів і вчителів.

3.      Принцип триєдиного уявлення про здоров'я. При його недотриманні вся увага спрямовується на фізичне здоров'я з покладанням відповідальності за його збере­ження на лікаря, фізіолога, вчителя фізкультури. При цьому інші сторони здоров'я, як одного цілого: духов­ного, духовно-морального - залишаються за рамками розгляду і оцінкою. У здоров'язберігаючій діяльності навчального закладу ця методологічна помилка не тіль­ки знижує ефективність роботи, що проводиться, але і дезорієнтує її виконавців.

4.      Принцип неперервності й наступності визначає не­обхідність проведення здоров’язберігаючої роботи в навчальних закладах не від випадку до випадку, а кож­ного дня та на кожному уроці. До того ж обов'язково враховувати те, що вже було зроблено раніше, як в межах організаційних заходів, так і в навчально-вихов­ному процесі.

5.      Принцип суб'єкт-суб'єктного взаємовідношення з учнями. Зв'язок головного завдання школи - загально­освітнього - з піклуванням про здоров'я учнів, про­являється на двох рівнях: змістовому та процесуально­му. Перший визначається включенням питань здоров'я в зміст навчальних програм; другий - забезпеченням здоров'язберігаючого результату проведення навчально-виховного процесу. У вирішенні обох завдань велика роль і відповідальність самого учня. Його завданням є набуття компетенції розумної турботи про своє здо­ров'я. А завдання вчителя - в максимальній взаємодії допомогти йому в його намаганнях вирішити це завдан­ня. Це ж і на процесуальному рівні: не лише вчителі повинні забезпечувати здоров’язберігаючі умови освітнього процесу - сам учень повинен допомагати їм у вирішенні цього спільного завдання. Інакше із суб'єкта освітнього процесу, учень перетворюється в йо­го об'єкт, ніби глечик, який потрібно наповнювати знаннями, надаючи йому відповідної форми. Глечик, який не потрібний, його можна поставити в темний ку­ток, або ж зберігати на складі. Таке ставлення до дити­ни можна спостерігати в деякbх інтернатах, в групах продовженого дня. Отже, учень має бути зацікавлений в тому, щоб процес навчання втілювався більш ефек­тивно та якісно. По-перше, це сприятиме більш високій якості знань; по-друге, дозволить менше хвилюватися, стомлюватися; по-третє, допоможе зберегти власне здоров'я. Об'єктне ставлення до учнів, як реалізація «масової педагогіки», зможе стати здоров'язберігаючою лише за формою, і то на деякий час, а не за змістом. Одна з умов реалізації цього принципу - необхідність індивідуального підходу до учнів.

6.      Принцип відповідності змісту й організації на­вчання віковим особливостям учнів. Мова йде про рівень та зміст програм, термінологію, вирішальних завдань, форм та методів викладання. Розглядаючи цю проблему в аспекті охорони здоров'я учнів зазвичай звертають основну увагу на ризик перевантажень. Але недостатньо уваги надається питанням про вплив навчальної програми на формування поведінки учнів. Підбір обсягу навчального навантаження і рівня склад­ності вивченого матеріалу відповідно до можливостей учнів - одне з головних та обов'язкових вимог до освітньої технології. Особливістю реалізації цього прин­ципу при проведенні психолого-педагогічної роботи мо­же слугувати положення про випереджаючі превен­тивні дії, попереджуючи прояв згубних звичок.

7.      Комплексний міждисциплінарний підхід - основа ефективної роботи з охорони здоров'я людини. Лише тісна взаємодія педагогів, психологів та лікарів є умо­вою досягнення намічених результатів здоров’язберігаючих програм. Взаєморозуміння спеціалістів має бути таким, щоб вони створювали єдину команду, розуміли один одного «з півслова».

8.      Принцип медико-психологічної компетентності вчителя є розвитком попереднього і виявляє високі вимоги до рівня психологічної й медико-валеологічної грамотності та відповідної перебудови свідомості, ціннісних орієнтацій у педагогів, бажаючих використовувати у своїй роботі здоров’язберігаючі технології. Ефективно працюючий, конкурентоспроможний пе­дагог - це завжди і добрий психолог. У сучасній школі неможливо вирішити більшість питань без належного рівня психологічної підготовки. Виконання цього прин­ципу може бути забезпечено як введенням відповідних навчальних курсів і програм в навчальні заклади, так і підвищенням кваліфікації вже працюючих вчителів.

9.      Загальнопедагогічний принцип гармонійного поєднання навчаючих, виховуючих і розвиваючих впливів конкретизується на практиці здоров'язберігаючими технологіями шляхом розведення понять, програм, форм і методів: а) навчанню здоров'я; б) виховання куль­тури здоров'я; в) формування здоров'я, поповнення адап­таційних ресурсів, можливостей організму і психіки.

10.  Пріоритет позитивних дій над негативними - один з найважливіших загальнопедагогічних посту­латів і одна з найважливіших умов здоров’язберігаючої педагогіки. Звичка вчителя звертати увагу дитини в основному на недоліки та помилки, формує психо­логічно закомплексовану, емоційну особистість, із за­ниженою самооцінкою, комплексом неповноцінності. А це ознака психологічного нездоров'я. Однак за ре­зультатами багатьох дослідів саме такі педагогічні впливи прогресують у школах.

11.  Пріоритет активних методів навчання також є принципом всієї ефективної сучасної педагогіки. Ці ме­тоди результативні не тільки в контексті загально­освітнього процесу, але з погляду здоров’язберігаючих технологій. Ефект досягається, по-перше, за рахунок зниження ризику появи в учня перевтоми в результаті експлуатації резервів механічної пам'яті в сполученні з гіподинамікою й хронічним дистресом; по-друге, за ра­хунок незрівнянного більш гармонійного розвитку осо­бистості в умовах активного включення в процес пізнання таємниць життя.

12.  Принцип сполучення охоронної та тренувальної стратегії зводиться до представлення двох стратегій тур­боти про здоров'я. Відповідно до першої слід оберігати людину від усіх згубних впливів, «підстеляти солому», де тільки можна. Ця стратегія більш переплітається з медико-гігієничним підходом. Бажання перестрахува­тися притаманне «поганим» лікарям, які при незнач­ному підвищенні температури поспішають призначити антибіотики, не думаючи про те, яку шкоду це може нанести здоров'ю. Тренуюча стратегія побудована на бажанні підвищити адаптаційні можливості людини, підготувати її до зустрічі з небажаними небезпечними для здоров'я впливами. Необхідно чітко вибирати той поріг шкідливих впливів, коли організм людини зможе самостійно справитись.

13.  Принцип формування відповідальності учнів за своє здоров'я, як особистий випадок відповідальності за свою поведінку, своє життя занесений в педагогіку з психології, де цій проблемі приділяється увага не в зак­ликах та деклараціях, а у виховних програмах та прийомах індивідуальної та групової роботи, з метою формування цієї важливої якості особистості, її орієнтацію на здоровий спосіб життя. Відсутність у ди­тини відчуття такої відповідальності зводить до нуля всі зусилля з формування культури здоров'я, так як не забезпечує необхідність психологічних прикладів для реалізації знань, умінь, навичок в ситуаціях, що потре­бують прийняття рішень, пов'язаних зі здоров'ям.

14.  Принцип відкладеного результату не відноситься до найважливіших, і тому часто, не враховується при оцінці результативності програм і заходів, спрямованих на збереження й зміцнення здоров'я учнів. Нефахівці, від рішень яких залежить доля того чи іншого проекту, а часто і самі вчителі орієнтуються на швидкі результа­ти і зовнішні «картинки». Для цього існує немало ефектних прийомів, тренінгів, що дозволяють отримати швидкий, але ілюзорний результат. Результат часто проявляється в формах непередбачуваного вибору дії, не притаманного раніше для цієї людини. Вчителі з досвідом та психологи, які займаються тренінгами, ма­ють багато прикладів. Тому на початку роботи, що спрямована на збереження й зміцнення здоров'я учнів, необхідно мати багато, терпіння, й не впадати у відчай при відсутності помітних результатів в перші тижні та місяці очікуваних змін.

15.  Принцип контролю за результатами, базується на отриманні зворотного зв'язку і має бути зреалізова­ний як в роботі всієї школи, так і в роботі кожного вчи­теля, в його індивідуальній педагогічній технології. І хоча повністю досягти цього можливо лише при індивідуальній роботі з учнем, орієнтація на отримання зворотного зв'язку дуже чітко диференціює вчителів за шкалою ефективності їх роботи та перспективам про­фесійного росту.

Варто помітити, що недолік даної якості - не стільки провина окремих вчителів, скільки виявлення національ­них традицій. Часто звучить в діалогах представників західної культури питання «Що скажеш на це?» і терп­ляче чекання відповіді майже не зустрічається у нас. Для нашої культури діалогу більш значна можливість висло­вити свою думку, переконання, утверджуючись таким чином. Переконатися, чи правильно тебе зрозуміли, дізнатися думку співрозмовника - це навичка, що набувається лише в процесі спеціального навчання.

 

Здоров’язберігаючий урок

Основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоров’я на належному рівні, надавати опір негативним впливам. Від ставлення людини до свого здоров’я багато в чому залежить його збереження і зміцнення. Навчити дітей берегти і зміцнювати своє здоров’я – одна з найважливіших проблем сучасної школи.

Ми вважаємо, що знання, володіння і застосування здоров’язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога.

Ураховуючи вищезазначене, ми виокремили такі критеріальні показниками сучасного здоров’язберігаючого уроку :

v  санітарно-гігієнічні,

v  організаційно-навчальні,

v  психологічні,

v  навчально-методичні.

Критеріальні показники сучасного аналізу уроку з точки зору здоров’язберігаючої педагогіки:

санітарно-гігієнічні:

• санітарно-гігієнічний режим: провітрене приміщення, чисто вимита підлога, відсутність пилу на підвіконнях, наявність кімнатних рослин, чиста дошка;

• раціональне освітлення класу згідно з санітарно-гігієнічними вимогами;

• відповідний тепловий режим, наявність термометра;

• відповідність парт зросту і віку учнів;

• ергономічність кольорового забарвлення навчального приміщення;

• оснащеність уроку необхідним обладнанням, задовільний його стан;

• відсутність монотонних звукових подразників (комфортний для людини рівень шуму – 10 Дб, звичайна спокійна розмова – 40 Дб, максимально можливий рівень звуку, який не шкодить здоров’ю, – 70 Дб);

• тривалість застосування ТЗН згідно з санітарно-гігієнічними вимогами;

організаційно-навчальні:

• чергування видів навчальної діяльності учнів (оптимально – не менше 4-6, середня тривалість одного виду навчально-пізнавальної діяльності не більше 10 хвилин);

• щільність уроку – 60-80 %, середньо-швидкий темп уроку;

• оптимальний розподіл навчального матеріалу та доцільність навантаження учнів протягом уроку;

• профілактика втоми через оптимальне сполучення фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи з учнями, зміну довільної та емоційної активності й розслаблення, чергування періодів активності й розслаблення, зміну видів навчальної діяльності;

•  застосування протягом уроку динамічних пауз, фізкультхвилинок (для очей, шиї, хребта, пальців рук на 20 і 35 хвилинах уроку, краще за потребою), масажних вправ, релаксаційних пауз, хвилин розслаблення з використанням музичного супроводу;

• диференційовані домашні завдання – їх обсяг, робочий ритм, з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх профільної спрямованості;

психологічні:

• урахування вікових психолого-фізіологічних особливостей учнів:

- у 6-8 років у дітей переважає наглядно-дійове мислення;

- з 8 років у дітей починає формуватися абстрактно-логічне мислення;

- в 11-15 років переважаючим видом діяльності є спілкування з однолітками, важливим є виховання виявлення емоцій тощо;

- урахування особливих потреб дитини (вад розвитку);

• формування мотивації на досягнення успіху в навчанні (пояснення виконання завдань, підтримка зацікавленості, успіхів учнів учителем, організація інтерактивного навчання та надання взаємодопомоги);

• раціональне використання завдань, спрямованих на розвиток пам’яті, уваги, уяви, мислення, мови;

• оцінювання навчальної діяльності дітей шляхом порівняння навчальних досягнень учня не з іншими, а з самим собою;

• створення емоційно-позитивного клімату навчання (суб’єкт-суб’єктна взаємодія, наявність емоційних розрядок, добрих жартів, посмішок, використання гумористичних картинок, афоризмів, музикального супроводження тощо);

• кваліфіковане застосування елементів музикотерапії, аромотерапії, кольоротерапії, арттерапії, тощо;

• вигляд учнів у кінці уроку:

Ø  відсутність стомлення, висока працездатність, активність, здоровий колір обличчя тощо;

Ø  урівноваженість психічного стану;

Ø  усвідомлене ставлення до себе, адекватна оцінка своїх здібностей і можливостей інших людей; віра у свої сили, настанова на успіх у житті;

навчально-методичні:

• зв’язок теми, мети, змісту уроку з життям і здоров’ям людини, наявність акцентів на здоров’язбереження;

• особистісна зорієнтованість уроку;

• спрямування уроку на розвиток життєвих навичок, компетентностей, цінностей;

• формування в учнів  мотивації на здоров’я, ведення здорового способу життя;

• методи педагогічного впливу на учнів (оптимально – не менше 3 видів за урок: словесний, наочний, аудіовізуальний, самостійної, активної, інтерактивної діяльності тощо);

• наявність можливості вільного вибору в учнів (виду навчальної діяльності, способу діяльності, рівня складності завдань, способу взаємодії, доведення особистісної думки, самооцінки і взаємної оцінки результатів діяльності, самопізнання);

• наявність і застосування завдань різної складності з урахуванням особистісних можливостей учнів;

• гармонійне поєднання навчання, виховання і розвитку учнів у навчальній діяльності;

• домашнє завдання з можливістю вибору різних рівнів його складності, коментування правильності його виконання.

Іноді здається, що здоров’язберігаючі технології навчання – це щось нове, незвідане, незрозуміле. Проте, кожну технологію, яка застосовується вчителем не уроці повинна стати здоров’язберігаючою.

Так, технологія диференційованого навчання сприяє самореалізації  обдарованих дітей та самоствердженню серед однокласників учнів, що мають більш низький інтелектуальний потенціал, завдяки чому вони позбавляються комплексу непов­ноцінності. При цьому всі учні успішно ви­конують вимоги загальноосвітніх програм.

Використання тестів різнорівневого характеру формує позитивні пізнавальні мотиви у дітей, сприяє зниженню в них рівня тривожності.

Використання проектних технологій у навчально-виховному процесі дає змогу знайти справу кожному учневі. Це підвищує соціальну й особистісну значимість, розши­рює спектр можливостей дітей у прояві іні­ціативи та самостійності. Використання колективних і групових спо­собів навчання, які дають змогу учням за­йняти активну позицію, почувати себе більш розкуто, відчувати в роботі підтримку однокласників.

Отже, сучасний урок має бути здоров’язберігаючим, здоров’яформуючим, здоров’язміцнюючим, спрямованим на формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, учити культури здоров’я на засадах розвитку життєвих навичок. Такий підхід до сучасного уроку зобов’язує вчителя бути взірцем здорової людини.

Стародавній лікар і філософ Авіценна стверджував: «Головним скарбом життя є здоров’я, і щоб його зберегти, потрібно багато знати». Ці знання дитині повинен дати вчитель у тісній співпраці з батьками, лікарями, психологами. «Турбота про здоров’я неможлива без постійного зв’язку із сім’єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші два роки навчання дітей у школі, – це бесіди про здоров’я малюків», - зазначав В.О. Сухомлинський.

 

ВСТУП

Шановні колеги! Якщо Ви сьогодні знайшли можливість завітати до нас, то, очевидно, що у Ваших серцях горить вогник зацікавленості, допитливості, а ви працюєте в інтерактивному режимі – навчання упродовж життя: вчити інших і вчитися самому.

Сьогодні на нашому заняті ми поділимося власним, вітчизняним та світовим досвідом організації роботи громадсько-активної школи (ГАШ), станемо учасниками тренінгу для управлінців «Закони роботи в команді», познайомимося з цікавими інтерактивними вправами, професійними серйозними іграми для серйозних людей, які допоможуть опанувати нові навички, стануть у пригоді у Вашій  педагогічній, управлінській діяльності.

Ми твердо переконані, що ця зустріч  допоможе нам стати відкритішими, демократичнішими, лояльнішими – до дітей, колег, школи в цілому, і в перше чергу, до самих себе. А це найголовніше. І якщо сьогоднішнє заняття сприятиме Вашому професійному зростанню, ми будемо просто щасливі, адже для цього ми і зустрічаємось.

Громадсько-активна школа: перші кроки

                                             «Громада процвітає, якщо її члени садять дерева,

                                    У затінку яких їм ніколи не доведеться сидіти».

Давньогрецьке прислів’я

Видатний представник епохи Просвітництва, філософ, письменник Ж.Ж.Руссо стверджував, що життя – це мить, саме собою воно – ніщо, цінність його залежить від того, що вдалося зробити. Тільки добро, яке творить людина, залишається, і завдяки йому життя чогось варте. Педагогічний колектив нашого закладу, який трансформує звичайний заклад освіти в громадсько-активну школу, дієво її розбудовуючи, творить майбутнє нашої держави, робить неоціненну справу – виховує справжніх громадян України, докладає зусилля до розбудови громадянського суспільства.

Окрім того, стрімкі перетворення соціально-економічної структури українського суспільства акцентують увагу на потребі розвитку ініціативних громадян, компетентних у сфері самоменеджменту, підприємництва, інноваційної діяльності. У вирішенні цих завдань покликані допомогти громадсько-активні школи (ГАШ), рух яких набирає особливих обертів в Україні. Вже 350 шкіл у 19 областях приєдналися до реалізації програми «Школа як осередок розвитку громади», впровадження якої здійснюється з ініціативи Всеукраїнського Фонду «Крок за кроком» та науково-методичного супроводу Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України й обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти.

Громадсько-активна школа, за визначенням – це заклад, який залучає громаду до процесу управління школою, здійснює мобілізацію місцевих ресурсів для забезпечення нагальних і довготривалих цілей школи і громади, що загалом сприяє їх розвитку, зміцненню партнерства між ними.

Така модель школи є однією з найбільш ефективних, здатних розв’язати завдання перетворення її у громадський інститут, який забезпечить становлення підростаючих громадян як суб’єктів демократії.

Ідея ГАШ довела свою значимість, бо є реальним механізмом об’єднання активних, творчих людей, які орієнтуються на ідеали громадянського суспільства, демократизацію освіти й всіх сфер соціального життя, перетворення школи у просвітницький і культурний центр громади.

В основі діяльності ГАШ лежить громадсько-орієнтована освіта, що представляє освітню філософію, яка сприяє створенню можливостей для членів спільноти, допомагає в реалізації їх потреб. Найбільше ця освіта виявляється саме у громадсько-активній школі, закладі, який відкритий після завершення традиційного шкільного дня для надання академічних, розважальних, оздоровчих, соціальних послуг та програм підготовки до професійної діяльності людей усіх вікових категорій.

Основою ГАШ є твердження про те, що школа не може існувати окремо від потреб громади, саме вона може стати ініціатором розвитку місцевої громади. ГАШ ставить перед собою завдання не просто  надавати освітні послуги учням, а й розвивати громаду, залучати батьків і мешканців до вирішення соціальних та інших проблем, що існують як у школі, так і у громаді.

Принципи громадсько-орієнтованої освіти понад сімдесят років реалізуються в освітніх системах різних країн світу. Перша програма громадсько-орієнтованої освіти була розроблена у 1935 році в м. Флінт (штат Мічиган, США). Вона базувалася на положенні американського освітнього діяча Джона Д’юї – «Освіта не є підготовкою до життя, освіта є саме життя». Ця програма була джерелом залучення ресурсів для розвитку школи та громади. Вона надавала можливість членам громади брати участь в процесі громадсько-орієнтованої освіти, впливати на зміст освітніх програм.

З того часу програма активно впроваджується за підтримки Фонду Чарльза Стюарта Мотта і стала невід’ємною частиною освітньої політики та отримала визнання шкільних округів по всій території США, а в 70-80-х роках ХХ століття – в багатьох країнах світу.

Географічна карта громадсько-орієнтованої освіти розширюється. Це сприяє руху ГАШ, що охоплює нині тисячі шкіл у 85 країнах. Серед них Велика Британія, Боснія, Чехія, Албанія, Угорщина, Бєларусь, Молдова, Сербія, Азербайджан, Казахстан, Росія, Україна.

В Україні ініціаторами розвитку партнерських стосунків між школами та місцевими громадами стали громадські організації. Так, у 2003 році Всеукраїнський Фонд «Крок за кроком» розпочав реалізацію програми «Школа як осередок розвитку громади». Її запроваджено на базі семи пілотних шкіл у Київській, Луганській, Львівській областях та місті Донецьку. Метою програми є розвиток громадсько-активних шкіл, діяльність яких сприяє розвитку партнерства між школою та громадою; розробленню і реалізації партнерських програм, спрямованих на розв’язання проблем і задоволення потреб місцевих громад, активізацію громадян; реалізації концепцій освіти громади та навчання упродовж усього життя.

Українська модель ГАШ розвивалась на основі двох основних: російської –  «Общественно-активные школы» та моделі громадських центрів Центральної Європи.

Модель діяльності громадсько-активної школи включає три складові, а саме: демократизація, волонтерство та взаємовигідне партнерство в системі «школа – спільнота».

Демократизація ГАШ має три компоненти: демократизація школи, демократизація уроків, надання можливості для членів громади отримувати освіту впродовж усього життя.

Демократизація школи характеризується такими принципами:

·      включення принципів демократії – влада людей, свобода слова, рівні права, повага особистості, відповідальність – у навчально-виховний процес; 

·      громадсько-орієнтована освіта для досвіду і через досвід;

·      розвиток активної громадянської позиції;

·      відкритість і співпраця, наголос на розвиток, спілкування і обмін ідеями.

Демократизація уроку має наступні елементи:

·  зв’язок навчання з життям;

·  розвиток самостійності й активності у навчальному процесі;

·  формування комунікативних компетентностей;

·  соціалізація особистості;

·  вироблення вміння співпрацювати з людьми в усіх видах діяльності.

Неперервна освіта й освіта для місцевої громади – це останній елемент демократизації школи у процесі ГАШ. Він відображає вихідну концепцію Френка Менлі «перетворення школи в ресурс для здобуття освіти та відпочинку» і філософію освіти Дж. Дьюї, що розглядає її як безперервний процес, не обмежений рамками школи.

Волонтерство – найпопулярніший компонент моделі громадсько-активних шкіл. Суть цього компонента полягає у створенні організованої системи, яка перетворює волонтерство у невід’ємну частину шкільного життя. Ця система сприяє становленню людини як активного члена своєї громади і складається з низки волонтерських акцій.

Волонтерська акція – це захід однієї або кількох організацій, які використовують волонтерів як основні людські ресурси для досягнення цілей.

Волонтер – це людина, яка за власним бажанням без оплати і примусу витрачає свій час, енергію, знання, сили, досвід на проведення діяльності, що приносить користь іншим людям і суспільству в цілому.

Волонтерство має такі характеристики:

·      добровільний вибір, який відображає особистісні погляди і позиції;

·      активна участь громадян у житті суспільства;

·      сприяє якості життя і особистісному розвитку;

·      сприяє більш збалансованому економічному і соціальному розвитку.

Партнерство – це встановлення і розвиток взаємовигідних відносин між школою, вчителями, учнями, членами громади і спонсорами для спільного розв’язання загальних проблем.

Партнерству на базі школи властиві такі характеристики: взаємовигідність, прозорість, волонтерство, двостороннє спілкування, чесність, повага, рівність.

Це можливість поліпшити імідж школи, можливість залучати додаткові людські та матеріальні ресурси для підтримки школи, для задоволення потреб і інтересів громади. Партнерство створює соціальний капітал, поліпшує взаєморозуміння, довіру та взаємодію між представниками різних секторів громади. Відповідно це сприяє зміцненню демократії.

Партнерство школи і місцевої громади включає таку групу показників:

·      спрямованість ресурсів школи на розвиток громади, громадянської самоорганізації і самоуправління;

·      розвиток у школі та громаді традиції і практики громадянської активності;

·      наявність на місцевому рівні реальних структур громадянського суспільства і гарантій їхнього стабільного розвитку.

Модель, яка стала основою руху ГАШ в Україні, визначає громадсько-активну школу як будь-яку школу, що сприяє вільному обміну думками, займається оцінкою місцевих потреб і бере участь у прийнятті рішень на місцевому рівні, а також приділяє увагу роботі з місцевою громадою.

В школах, залучених до програми, відбувається переорієнтація на особистість учня, на формування активної громадської позиції, відповідальності перед собою та перед громадою за прийняті рішення. У результаті роботи за моделлю ГАШ ресурси школи використовуються ефективніше, в інтересах усієї спільноти. Школа, перетворюючись у громадський центр, більше отримує реальної допомоги від місцевої громади, комерційних структур і влади.

На Кіровоградщині програму «Школа як осередок розвитку громади» запроваджено у 2008 році. Розпочали з ретельного аналізу й творчого опрацювання досвіду роботи пілотних шкіл України у напрямку становлення та розвитку ГАШ. Розроблено обласні заходи щодо реалізації програми, серед яких:

·      створити банк даних громадсько-активних шкіл України, які успішно функціонують;

·      виявити педагогічні колективи, представники яких мають бажання вдосконалити знання, вміння та навички співпраці з громадою;

·      вивчити рівень готовності педагогічних колективів до процесу трансформації загальноосвітнього навчального закладу в громадсько-активну школу;

·      створити банк даних загальноосвітніх навчальних закладів регіону, які мають  бажання трансформуватись у ГАШ;

·      розробити модель підготовки педагогічних працівників до створення та розвитку громадсько-активної школи;

·      організувати проблемно-тематичні курси підвищення кваліфікації для заступників директорів з виховної роботи з проблеми «Технологія створення та розвитку моделі громадсько-активної школи»;

·      розробити спецкурс з проблеми «Організація та розбудова ГАШ як осередку розвитку громади» для слухачів курсів підвищення кваліфікації;

·      розробити критерії та показники готовності педагогічних колективів до розбудови громадсько-активної школи.

·      запровадити обмін досвідом роботи педагогічних працівників та волонтерів громадсько-активних шкіл на регіональному та всеукраїнському рівнях.

Упродовж 2008-2010 рр. об’єднаними зусиллями КОІППО імені Василя Сухомлинського та Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» визначено обласні опорні заклади, організовано проблемно-тематичні курси, навчальні тренінги, семінари-практикуми, круглі столи, презентації, конференції регіонального та всеукраїнського рівнів, зустрічі, обмін делегаціями, конкурси на кращий соціальний проект.

Підготовлено та сертифіковано 36 тренерів ГАШ.

Обов’язковою складовою обласних методичних заходів та проблемно-тематичних курсів є розробка й захист проектів громадсько-активної школи, що стали основою для відповідних моделей. Цілеспрямовану та активну реалізацію зазначеної моделі розпочато у 2008 році на базі Іванівської ЗШ Новоукраїнського району, Червонокам’янської, Добронадіївської ЗШ Олександрійського району, Криничуватської ЗШ Устинівського району, Дмитрівської ЗШ Знам’янського району, ЗШ № 3 Кіровоградської міської ради.

Кожна із зазначених шкіл має свою траєкторію розвитку, визначену структуру, традиції та потреби педагогічного колективу й місцевої громади. Важливим фактором становлення моделі ГАШ є колектив однодумців, який усвідомлює соціально-педагогічні можливості ГАШ, її поліфункціональність.

Педагоги нашого навчального закладу, учні та їх батьки об’єднані єдиною метою: зробити школу осередком радості й дитячої творчості, зробити все, щоб діти росли щасливими, здоровими, активними, допитливими, життєлюбними, комунікативними, щоб вони стали гармонійно розвиненими особистостями. Дослухаючись до думки В.О.Сухомлинського, ми переконані – «Кожен учитель, кожен батько мріє про те, щоб його діти виросли допитливими людьми, щоб у кожному серці запалав вогник жадоби пізнання. Але як запалити цей вогник? Треба розкрити перед дітьми книгу життя, живі, яскраві сторінки навколишнього світу. Нехай дитина сама перегортає сторінки цієї книги, нехай відчуває себе шукачем і землепрохідцем».

В основі діяльності закладу знаходиться принцип – школа – для громади, громада – для школи, реалізація якого передбачена через тематичні напрями:

· «Найдорожча цінність – людське життя».

· «Якісна освіта – сяйво людського життя».

· «Найбільше багатство – багатство людських стосунків».

· «Найвища краса – краса людських взаємин».

· «Школа – осередок місцевої громади».

Зі свого боку, колектив закладу докладає достатньо зусиль, щоб спілкування з представниками громади, батьками вихованців було насиченим і цікавим. Зберігаючи все найкраще й перевірене часом, педагоги шукають і впроваджують нові, більш ефективні форми взаємодії з місцевою громадою.

Із широкої палітри нестандартних форм і методів роботи вчителями активно використовується проектна діяльність, що сприяє підвищенню авторитету школи, робить її центром цікавого життя. Об’єднались навколо реалізації важливих проектів: «Без минулого немає майбутнього», «Імідж, здоров’я, свобода», «Шкільний автобус», «Дорогою добра», «Ліс – легені планети», «Зустрічі в колі однодумців».

Цікаві конкурси, оригінальні інсценізації, власні вірші та дружна, творча атмосфера об’єднали дітей, вчителів, батьків, представників громади. Свої таланти демонструють не лише школярі, а й дорослі.

В ході таких заходів учні розкривають всі грані свого таланту. Це викликає нове бачення дитини і, мабуть, нове, більш тепле до неї ставлення. Виникає і подяка до тих, хто працює з дитиною, а врешті-решт – це сприяє об’єднанню зусиль школи й батьківської громадськості.

Моделюючи громадсько-активну школу, ми ставимо перед собою мету не просто надавати освітні послуги учням, а й розвивати громаду, залучати батьків і мешканців до вирішення соціальних та інших проблем, що існують як у школі, так і в громаді. Вчителі переконані, що найбільше громадсько-орієнтована освіта виявляється в закладі, який відкритий 24 години на добу, сім днів на тиждень. Усі процеси, що відбуваються на базі загальноосвітнього закладу, розподіляються на три напрями: демократизація, волонтерство та партнерство. У рамках кожного напряму визначено цілі, розроблено технології та змодельовано цілісну систему роботи навчального закладу.

Діяльність волонтерського загону дає можливість здобувати досвід громадсько-активного життя, розвивати комунікативні здібності та таланти школярів. Серед важливих напрямків роботи загону: «Опікуємося молодшими», «Турбуємося про людей похилого віку», «Пізнаємо рідний край», «Спілкуємося», «Пропагуємо здоровий спосіб життя», «Допомагаємо один одному у навчанні».

Колектив школи розуміє, що для розвитку школи як громадсько-активної необхідно здійснювати відстеження змін у кожній її складовій. Упродовж 2012-2013 рр. заплановано провести моніторинг якості діяльності закладу як громадсько-активної школи. Основою дослідження стане проведення самооцінки діяльності школи, що має на меті перегляд можливостей закладу, оцінювання та визначення його досягнень.

Проведенню цієї роботи передувало відвідування директором школи Позивай О.А.  третьої виставки-презентації, присвяченої ІІІ Всеукраїнському з’їзду працівників освіти, «Інноватика в сучасній освіті», організаторами якої були Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Національна академія педагогічних наук України та компанія «Виставковий світ» та участь у Всеукраїнській науково-методичній конференції Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Системна взаємодія державних та громадських інституцій у розвитку здорового освітнього середовища навчального закладу», які проходили 18-20 жовтня 2011 року у м. Києві.

Діяльність ГАШ, ефективність залучення громади до освітнього та управлінського процесів можливо визначити за допомогою міжнародних стандартів, які розроблені Всеукраїнським фондом «Крок за кроком».

Стандарти громадсько-активних шкіл охоплюють такі сфери:                     

1. Лідерство. Розвиток і покращення діяльності школи залежить від сильної команди, яка об’єднана спільним баченням, цінностями у досягненні мети школи. Ефективний керівник забезпечує працівників усіма необхідними ресурсами, можливостями та підтримкою для проведення діяльності високої якості.

2. Партнерство. Ефективна ГАШ спрямовує свою діяльність на розвиток партнерських стосунків з установами, що є на території громади. Такі стосунки забезпечують гармонійну роботу різних установ з дітьми, їхніми сім’ями та місцевою громадою, забезпечують тісну співпрацю та підтримку один одного.

3. Соціальна інклюзія. Однією з найкращих рис ГАШ є створення умов та можливостей навчання для всіх дітей і дорослих, не зважаючи на їхнє походження, релігійні віросповідання, етнічний та соціальний статус, стан здоров’я тощо. Важливою місією таких шкіл є забезпечення учнів рівним доступом до навчання та сприяння створенню навчальної атмосфери у класі, вільної від упереджень та стереотипів, а також реалізації програм, доступних для всіх членів громади.

4. Послуги. ГАШ є центральним ресурсним центром у місцевій громаді й надає їй певні послуги, які визначені відповідно до потреб мешканців. Послуги надають підтримку сім’ям та можливості для навчання дорослих. Школа може самостійно впроваджувати послуги та залучати до їх реалізації інші установи на території школи або громади.

5. Волонтерство. ГАШ заохочує учнів брати активну участь у житті громади. Це допомагає їм реалізувати навчальні ситуації, розглянуті у класі, в реальному житті. Волонтерство розвиває в учнів почуття довіри та поваги до мешканців громади та забезпечує важливу умову розвитку дитини – її співпрацю з іншими членами громади, а не тільки з батьками і вчителями. ГАШ залучає до волонтерства не лише дітей, а й їх батьків та членів громади.

6. Навчання впродовж усього життя. Навчання впродовж усього життя є важливим елементом для всіх людей, які реагують на зміни і слідкують за швидким розвитком сучасного світу. Для учнів важливо розуміти, що навчання – це процес, який відбувається впродовж усього життя, а школа – не є єдиним місцем для навчання. Прикладом цього повинні бути дорослі, які показують, що навчання може бути не лише задля роботи, а й задля задоволення.

7. Розвиток громади. ГАШ – це школа, яка сприяє розвитку громади. У деяких країнах школа є важливим каталізатором змін та процвітання у своїй місцевості, в інших цю місію виконують інші установи. Індикатором таких шкіл є те, що вони є місцевими лідерами розвитку громади. У цьому випадку вони допомагають громадським групам застосовувати всі свої сили при виконанні завдань, залучати до цього громадськість та надавати послуги місцевому населенню.

8. Залучення батьків. Добре відомо, що учні навчаються краще, якщо їхнє навчання підтримують батьки. Усім батькам слід знати потреби розвитку дитини та якнайкраще забезпечити навчальне середовище вдома. Для цього необхідна активна співпраця між батьками та вчителями. ГАШ надає можливість для батьків бути залученими до процесу прийняття рішень щодо якості освіти їх дітей та участі у житті школи.

9. Шкільна культура. Важливим елементом ГАШ є те, що вони відкриті та сприятливі до змін. В основі навчальних методів таких шкіл лежать демократичні цінності. Працівники школи роблять усе можливе, аби знайти кращі способи розкриття потенціалу у дітях, в їхніх сім’ях і всіх членах громади. Шкільна культура полягає у тому, аби розвинути бажання учнів бути інноваційними, творчими та активними у житті навчального закладу.

Важливо враховувати, що стандарти є засобами самооцінювання, а не контролю! Вони можуть бути використані як діючими громадсько-активними школами для покращення своєї діяльності, так й іншими школами, які мають бажання працювати як громадсько-активні.

Проведення самооцінки своєї діяльності, як того вимагають міжнародні стандарти ГАШ, може стати ключовим елементом створення сильної та ефективної позиції школи. Цей процес складається з перегляду своїх можливостей, оцінювання та визначення досягнень.

Аналіз діяльності громадсько-активних шкіл сприяє усвідомленню її соціально-педагогічних можливостей. Адже вся система тісного взаємозв’язку «школа – спільнота», яка випливає з гармонійної єдності інтересів суспільства й громадянина, покликана змалку виховувати найблагородніші почуття Людини і Громадянина

Шановні колеги!

Рада зустрічі з вами у новому році на черговому занятті ШУМу  керівників закладів та їх заступників.

Так хочеться, щоб гарний весняний настрій, впевненість у своїх силах, бажання професійно зростати супроводжували вас увесь  рік. Упевнена, що багато в чому тут нам допоможуть ось такі зустрічі. Обіцяємо щоразу приємно дивувати вас практичним матеріалом на актуальні теми, тримати руку на пульсі часу, приходити на допомогу у потрібну хвилину.

Ми прагнемо зробити наші заняття максимально інформаційно насиченими.

На сьогоднішньому навчанні ми розглянемо ще один аспект культури управління закладом - ефективне використання часу керівником.

Візитною карткою наших занять є рубрики «Неформатно», «Авторитетно», «Практично» та «Відкрито».

Бажаю усім нам здоров’я й енергії, оптимізму і душевної теплоти, добробуту і благополуччя.

Міні-лекція

Час керівника. Основні принципи раціонального використання часу керівника.

Погодьтеся, що дуже часто не складність проблеми, а обмаль часу на розв'язання її є головною причиною невдоволеності результатами діяльності ділової людини. Перевантаження директора школа чи його заступника нерідко є наслідком одночасного виконання численних завдань, внаслідок чого можуть неправильно вибиратися пріоритети, а другорядні справи не делегуються іншим особам. Поведінка менеджера в зв'язку з цим виявляється занадто залежною від подій дня, продуктивність праці падає. 

У такій ситуації доречно згадати про одну річ, котра в кожного з нас є однаковою. Це — час! На запитання «Чи вистачає вам часу?», більшість звичайно відповідають: «Ні». За оцінкою експертів з раціоналізації праці, з 100 менеджерів тільки в одного є досить часу; десятьом його потрібно на 10 % більше; сорока менеджерам потрібно 25 % додаткового часу; іншим не вистачає 50 % часу. Отже, проблема полягає не в ньому, а в нас самих, незважаючи на професію. Вона полягає не в тому, скільки часу ми маємо, а в тому, що ми робимо з тим часом, який нам відпущено, як ми використовуємо його.

Час — це унікальний ресурс. Його не можна накопичити, як гроші або сировину. Хочемо ми чи не хочемо, але мусимо витрачати його за твердою ціною — 60 секунд за хвилину. Його не можна ввімкнути або вимкнути, замінити або відшкодувати. Час — найбільш безжалісний і негнучкий елемент нашого існування. Проте ми можемо проаналізувати, як ми витрачаємо його. Як і будь-який інший ресурс, його можна використовувати або ефективно, або неефективно. Пітер Друкер зазначив: «Запас часу нескінченно малий, і якщо ви не можете управляти ним, то вам не вдасться управляти нічим іншим». Кожному з нас важливо пам'ятати, що час, який ми витрачаємо, належить нам, і потрібно стати його хазяїном. Ми не зможемо управляти своїм часом доти, поки не почнемо управляти собою.

Ні досвід, ні майстерність, ні здібності, ні знання не можуть зробити керівника ефективним доти, поки він не навчиться управляти собою. Незважаючи на те що в більшості книг з управління написано про управління діяльністю своїх підлеглих, єдине, в чому може бути впевнений керівник, — це те, що він може управляти собою. І все ж чи можемо ми насправді бути впевнені в тому, що управляємо собою? Чи можемо цілком контролювати свою природу? Або ж ми змушені погодитися з невтішною думкою, що людина в наш час настільки розумна, що контролює все в природі, крім себе самої.

Великий давньогрецький філософ Сократ сказав у свій час: «Пізнай себе». Реально оцінити себе не так уже легко й просто. Щоб більше пізнати себе, керівники мають не задовольнятися тільки тим, як вони самі оцінюють свої сильні й слабкі сторони. Їм необхідно знати реальну оцінку себе навколишніми людьми і порівняти її зі своєю власною. Для цього є багато способів, правил, тестів. Безпосередньо займаються цим питанням психологи. 

Важливою складовою частиною самопізнання є вироблені, нерідко і негативні, звички. Управління собою вимагає знання певних своїх звичок, традицій, мотивів поведінки, а для цього людині необхідно або позбутися звичок, або виробити чи придбати їх. Звички — це махове колесо розвитку. Тому дуже важливо змусити нашу нервову систему стати нашим союзником, а не ворогом. Потрібно зробити автоматичними й звичними якнайбільше корисних дій і захистити себе від просування у неправильних напрямах. Чим більше звичайних повсякденних справ зможемо ми робити автоматично, не витрачаючи на них зайвих зусиль, тим більше сил нашого інтелекту звільниться для виконання важливих справ.

Немає більш нещасливої людини, ніж та, яка нічого не може робити за звичкою. Згодом вона може стати нерішучою, їй потрібно серйозно обміркувати будь-яке дріб'язкове рішення: для чого викурити цигарку або випити ще одну чашку кави, коли слід лягти спати або встати та ін. Половина життя у такої людини піде на прийняття дріб'язкових рішень і на сумніви з приводу проблем, що мали б настільки укоренитися в його свідомості, ніби їх не існувало зовсім.

Виробити нові корисні звички може допомогти вивчення й суворе дотримання таких правил. Дотримуватися нової практики настільки завзято, наскільки це можливо. Привчіть себе до повторюваних справ. Якщо можна, публічно заявіть про ті зміни, котрих бажано досягти. Коротше, допомагайте виконанню свого рішення будь-яким способом, яким тільки можливо. 

Ніколи не робіть для себе винятків доти, поки нова звичка надійно не вкорениться. Перерва в культивуванні її виступає як гальмо в машині. Вам буде потрібно набагато більше зусиль на відновлення контролю, чим на підтримку його із самого початку. Одна помилка може знищити енергію усіх наступних спроб. Не завадить і обережність. Не варто братися відразу за надто важке завдання, бо це може погубити нову звичку ще в зародку. Не завадить хапатися за першу ж можливість діяти за своїм рішенням. Рішення передають нові настанови мозку не в той момент, коли вони приймаються, а тоді, коли вони діють як мотор. Для того щоб запам'ятати ім'я, прізвище, їх треба повторювати, називати. Якби людина усвідомлювала, наскільки вона складається із звичок, то приділяла б більше уваги їхньому формуванню. Люди самі створюють свої долі, добрі чи злі, і зупинити цей процес не можна.

Наявність тих або інших звичок впливає на використання часу. В тій або іншій формі проблема раціонального використання часу стоїть перед кожним або майже перед кожним. Учитися ефективно використовувати час варто починати з розуміння того, на що ми його витрачаємо. Без повного уявлення про нашу щоденну роботу немає ніяких підстав для внесення змін. Почавши вивчати використання свого часу, мабуть, можна прийти до деяких із таких висновків або оцінок:

·         я дозволяю собі витрачати свій час на інших;

·         витрачаю час на дрібниці;

·         дозволяю забирати в себе час емоціям;

·         я не вмію достатньо добре планувати і, як наслідок, створюю собі роботу, котра вимагає додаткових витрат часу;

·         я роблю те, що могли б виконати інші;

·         не домагаюся мети у поставлені мною терміни.

Певною мірою можна сказати, що те, як ми використовуємо наш час, говорить про те, хто ми, і ті ж чинники, що знижують ефективність використання часу, підривають нашу загальну ефективність.

Спостерігати за витратами свого часу й оцінювати, чи справді ці витрати відповідають вашим потребам, можна за допомогою таких питань:

·         Що я відчуваю, коли роблю це?

·         Як я використовую свої здібності?

·         Який результат моїх тимчасових витрат?

·         Чи відчуваю я напруження в даний момент?

·         Чи справді я повний енергії і сил?

·         Як і чому я вирішив витратити час саме на це?

Зверніть увагу — ці запитання служать лише для отримання інформації, а не для винесення суджень. Якщо ви не задоволені собою, ваші судження можуть ускладнити процес навчання і внесення змін. Значно корисніше просто подивитися на те, як ви витрачаєте час, і узагальнити ці спостереження. Це почне позитивно впливати на вашу самооцінку, і зміни відбудуться самі собою. 

У багатьох керівників виникають проблеми з розподілом часу. Однак ті, хто вміє ним ефективно розпоряджатися, стають вкрай скрупульозними, «вкладаючи» свій час, вони постійно задають собі такі запитання: чи потрібно робити це? Чи хочу я це робити? Якими можуть бути потенційні результати? Як це зробити простіше всього? Чи можу я залучити собі на допомогу додаткові ресурси? Чи не можу я робити що-небудь ще?

Ідея, що міститься в терміні «вкладання часу», дуже корисна. Ставтеся до свого часу так само, як щасливий вкладник капіталу поводиться зі своїми акціями. Проблеми в тому й іншому випадку схожі. Інвестор не може мати внески скрізь і тому вибирає визначені капітальні вкладення. Він так розподіляє свої інвестиції, щоб загальний ефект був найбільшим. Аналогічно і менеджер має у своєму розпорядженні обмежену кількість часу і повинен вкладати його, максимізувати свої результати. Досягненню успіхів у цій справі сприяє чітке й постійне планування своєї роботи.

Вигідність планування щоденної роботи яскраво ілюструє такий приклад. Президент американської сталеливарної компанії м. Бетлхема Чарльз Шваб звернувся до консультанта Лі з особистим проханням: «Навчіть мене встигати робити якнайбільше справ за той час, який є у моєму розпорядженні, і я вам заплачу за це будь-який гонорар, який ви тільки зажадаєте». Протягнувши листок паперу, консультант сказав: «Напишіть найбільш важливі справи, які ви повинні зробити завтра, і пронумеруйте їх у порядку важливості. Коли ви прийдете ранком, відразу ж почніть із справи номер один і не відкладайте її доти, поки не закінчите. Після цього перевірте ще раз порядок важливості й приступайте до справи номер два. Якщо якась справа займе у вас цілий день, не звертайте уваги. Не відступайте від неї, якщо ви впевнені в тому, що вона найбільш важлива. Якщо ви не закінчите всі справи, скориставшись цією порадою, можливо, ви не зможете закінчити їх і за допомогою будь-якого іншого методу. Проте якщо немає системи, ви взагалі, мабуть, навіть не зможете вирішити, яка справа є найбільш важливою. Створюйте цю звичку кожного робочого дня. Коли вона почне працювати на вас, передайте її своїм товаришам на службі. Застосовуйте це правило стільки, скільки хочете. Потім вишліть мені чек на таку суму, яку, ви вважаєте, коштує моя порада».

Через кілька тижнів президент Шваб вислав консультанту Лі чек на двадцять п'ять тисяч доларів і записку, в якій повідомив, що цей урок був найбільш вигідним з усіх, які він коли-небудь одержував. Завдяки цій пораді протягом п'ятьох років сталеливарна корпорація м. Бетлхема перетворилася в найбільше незалежне виробництво у світі.

Фактично планування — це те, з чого має починати керівник. Це раціональне визначення того, куди ви хочете йти і як ви збираєтеся досягти цього. Доти, поки ви цього не зробите, ви не можете бути впевнені в тому, що ваші зусилля зроблені в правильному напрямі. Римський політичний діяч, філософ і письменник, вихователь Нерона Л. Сенека радив: «Коли людина не знає, у яку гавань вона тримає шлях, жодний вітер не буде дути в потрібному напрямку».

Незважаючи на всю вигідність планування своєї роботи, на жаль, ми не завжди складаємо плани на майбутнє. Мабуть, людська природа чинить опір плануванню навіть на день уперед. Ми підсвідомо відчуваємо, що визначення заздалегідь напряму дій обмежує нашу свободу. А більшість із нас дуже цінують цю свободу і проти всіляких обмежень. Багато керівників за характером — лідери. Вони приймають рішення інтуїтивно, без попереднього серйозного обдумування. І все-таки для більшості керівників у міру того, як роботи стає все більше й вона ускладнюється, планування виявляється необхідним не тільки для того, щоб чітко уявити собі, чого вони хочуть, а й передбачати різні варіанти виконання роботи.

Бар'єри, що постають на шляху до планування, багаточисленні. Зосереджуючись на щоденних справах, ми відкидаємо планування на останнє місце. Гасіння щоденних пожеж, образно кажучи, бере верх над упорядкуванням плану на завтрашній день. Як не парадоксально, але боротьба з вогнем заважає захисту від вогню. Невизначеність щодо майбутнього також заважає плануванню. Уінстон Черчіль висловив цю думку так: «Важко побачити попереду більше, ніж ти можеш побачити».

Керівники часто чинять опір плануванню через небажання присвятити цьому час і думки, а також виробити для цього особливі процедури і прийняти на себе визначені зобов'язання. Терміновість щоденних справ звичайно бере верх. Чим більше справ звалюється на керівника, чим вищий стос паперів на його столі, тим менше керівник буде схильний до того, щоб виділити час для планування. І все ж таки у перспективі — це його єдина надія. Керівники, котрі чинять опір плануванню, тому що в них немає часу, не в змозі заглянути наперед і передбачити величезну економію часу й поліпшення роботи, до яких приводить це планування. Колишній президент компанії «Дюпон» Кліфорд Грінволт зауважував із цього приводу, що висококваліфікованими працівниками можна вважати тих, які спочатку складають план, а потім виконують його спокійно, не заганяючи себе божевільним темпом. Планування свого часу полегшує виконання роботи, тому що кожна хвилина, витрачена на планування, зберігає три-чотири хвилини в роботі. Витрачати час для того, щоб зберегти його, це не найлегша думка, в якій можна переконати людину. Монументальне чотиритомне дослідження «Професійна наука управління в «Дженерал моторз» називає планування головним обов'язком професійного керівника, а визначення мети першою дією в самому плануванні.

Зауважимо також, що планування щоденної діяльності керівника не можна, та й навряд чи потрібно, підміняти активністю. Правда, міф про активність знайшов притулок у свідомості багатьох керівників. Подивимося на цей міф зблизька. 

Коли ви ставите завдання й мету перед організацією в цілому або перед окремою людиною, дуже важливо не перебільшувати значення активності, а знайти саме ту сферу, де цю активність можна краще виявити. Як народжується міф про активність? Прийнято вважати, що активний керівник автоматично стає і продуктивним. Насправді активний керівник, який розв'язує неправильне завдання, ніколи не буде продуктивним. Якщо довгострокову мету поставлено нечітко, то людина легко заміняє її більш короткостроковими, а часто й просто помилковими, такими, наприклад, як активність.

Сама по собі активність не така вже й погана, якщо вона застосовується в потрібних справах і в належний час. Проте активність як самоціль — річ марна. Наприклад, якщо ви будете всі свої зусилля витрачати на скорочення витрат на одиницю продукції та доведете це до логічного кінця, то ці витрати можуть виявитися в результаті нульовими, і виробництво продукції просто-напросто припиниться. Активний керівник, який надає перевагу методу, а не результатам, нехтує довгостроковою метою, зрештою може стати абсолютно непродуктивним, і йому доведеться починати будь-яку справу спочатку. Для того щоб уникнути цього, варто пам'ятати, що якщо немає часу зробити щось належним чином, то навряд чи він з'явиться, щоб узагалі це зробити. Справжній керівник завжди вміє взятися саме за ту роботу, яку насамперед потрібно зробити, і виконає її щонайкраще.

Перелічимо фактори, пов'язані з виконанням основних функцій керівника, які призводять до марного витрачання часу.

• При плануванні: немає мети, порядку виконання справ відповідно до їхньої важливості або плану роботи на день; мінливий порядок виконання справ; невиконання завдань до кінця; боротьба з «пожежею», управління в умовах кризи; відсутність термінів виконання тієї або іншої роботи, зайве фантазування, романтизм; спроба відразу брати на себе занадто багато справ, нереалістична оцінка часу.
• При виконанні функції «організація»: немає навичок організувати себе, завалений паперами стіл; дублювання роботи, вже виконуваної кимсь; невміння розмежовувати відповідальність і владу; занадто багато начальників.
• При роботі з кадрами: ненавчений (не відповідає роботі) персонал; нестача штату або, навпаки, роздутий штат; підлеглі залишаються сам на сам зі своїми проблемами.
• При виконанні функції управління: прагнення все робити самому; заняття рутинними справами; невміння зацікавлювати певною справою інших; нездатність до координації зусиль і роботи в колективі; конфлікти, що не піддаються управлінню; невміння пристосуватися до умов виробничого життя, що змінилися.
• При виконанні функції контролю: телефонні дзвінки, відвідувачі; неповна інформація; відсутність настанов та розпоряджень зверху і звітів про реальні досягнення; надконтроль; помилки, неефективна робота; невміння розпізнавати невдало виконану роботу; нездатність сказати «ні».
• Втрати часу при спілкуванні: засідання; мало спілкування або, навпаки, занадто багато спілкування, нерозбірливе спілкування; невміння слухати; спілкування, що не стосується справи.
• Втрати часу при виконанні функції «прийняття рішень»: поспішні рішення; нерішучість, відкладання рішень; прагнення зібрати всі факти, перш ніж прийняти рішення; ухвалення рішення безпосередньо на засіданні.

Однак недостатньо тільки виявляти фактори, які ведуть до марнування часу. Мало що дає просто розуміння, що ваша поведінка є відхиленням від необхідної норми. Важливіше встановити причини такого відхилення. Небагато допоможе керівнику, перевантаженому роботою або зануреному в деталях знання того, що в усьому цьому він винен сам. Якщо він не зрозуміє патологічності самого процесу, що призвів його до нинішніх труднощів, і не навчиться виявляти його симптоми на ранній стадії, то незабаром може знову потрапити точно в таку ж важку ситуацію. Варто спробувати знайти шляхи вирішення проблеми втрати часу, починаючи із з'ясування їхніх причин.

Для керівників, які раціонально використовують час, характерні такі риси:

• керівники дбайливо ставляться до свого часу, усвідомлюючи, що це безцінний ресурс, який вимагає розумного поводження з ним. Перед тим, як прийняти рішення про виділення часу на конкретну діяльність, оцінюють її з погляду корисності. Та, що не обіцяє вагомих результатів, звичайно відразу ж відхиляється;
• свідоме й цілеспрямоване використання часу для вирішення не одного, а кількох завдань відразу. Наприклад, післяобідню розмову може бути використано для апробації ваших поглядів або ж щоб повчитися чого-небудь у працівників, колег. Кожний момент часу може використовуватися для виконання кількох завдань, для чого потрібно чітко уявити собі наявні можливості;
• керівники вдосконалюють уміння делегувати свої повноваження. Перерозподіл повноважень являє собою процес передачі завдань від однієї особи до іншої. З передачею своєї відповідальності за виконання завдань і повноважень щодо розв'язання їх вивільняється час на більш першочергову, невідкладну діяльність;
• планування використання часу, впорядкування розкладу дій;
• підхід до розв'язання проблем заснований на оцінці його ефективності. При виникненні труднощів і в моменти, коли необхідно знайти рішення, керівник, який ефективно використовує час, вибере такий метод, що сприяє ефективному розв'язанню проблеми.

Немає необхідності доводити, наскільки важлива розумна організація робочого дня для ділової людини. Запитання лише в тому, як її досягти. Ось деякі поради з цього приводу:

• уточніть і чітко сформулюйте поставлене завдання;
• складіть детальний план з виділенням основних заходів для виконання поставленого завдання;
• визначте персональну відповідальність працівників за виконання кожного завдання;
• розподіліть завдання залежно від кваліфікації та здібностей працівників;
• здійснюйте контроль за вузькими місцями й можливими збоями.

Ці перевірені методи необхідно систематично використовувати для досягнення успіху. Ще кілька порад:

• відведіть для кожної справи відповідний час, працюйте стабільно, без зривів і пікових навантажень;
• не відкладайте на завтра те, що можна зробити сьогодні: завтра у вас з'являться інші справи, і ви не виконаєте наміченого;
• цінуйте не лише свій, а й чужий робочий час: виробляйте звичку поважати час, пам'ятайте, що психологами встановлено, що людина, яка має добрий внутрішній годинник, вирізняється, як правило, високим інтелектом;
• не запізнюйтесь і вимагайте того ж від членів вашого колективу;
• увечері складіть детальний план того, що потрібно зробити завтра, щоб зранку можна було відразу приступити до роботи;
• уникайте довгих телефонних розмов, ведіть співбесіду лише на діловому рівні;
• пам'ятайте, що завжди є можливість набагато збільшити свій продуктивний час, більш повно його використати: час поїздок, чекань можна використати для перегляду записок, читання тощо, в кінці дня можна виконати технічну роботу, яка не вимагає високої інтелектуальної активності;
• не робіть того, що може зробити ваш підлеглий або секретар, не витрачайте час даремно, цінуйте себе як професіонала.

Раціональне використання робочого часу в системі менеджменту дає змогу вивільнити частину його для самовдосконалення й розвитку, що здатне забезпечити велику гнучкість і гармонійність у роботі організації в цілому.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВ'Я

ЗА ДОПОМОГОЮ ПОЗИТИВНОГО МИСЛЕННЯ

У далекому минулому хвора або поранена людина виживала без до­помоги лікаря, без лікування, як виживають зараз хворі або поранені тва­рини. І великий лікар сформувався в самій людині, її організмі. Медицина старожитності знала про цього лікаря і співпрацювала з ним. Ще в ті часи ствердилася думка, що лікар повинен володіти трьома знаряддями — «словом, рослиною, ножем». Рослина уособлює сучасну лікарську терапію, ніж — мис­тецтво хірургічного втручання, слово — вміння впливати на захисні сили організму через психіку, таким чином викликаючи необхідні думки, стани. І не випадково саме «слово» стояло на першому місці в давній медицині. Підтверджуючи це, розглянемо і значення слова «врач». Виявляється, воно виникло від слова «врать», що у ті часи означало «говорити». Таким чином, відбувалося лікування словом, відбувався запуск захисних сил організму. А що сьогодні? Сьогодні ж лікар, сп'янілий успіхами сучасної медицини, комп'ютерами і фармакологічним достатком, а ще спеціалізований «по вуху, горлу, оку», не має часу на бесіду (власне на лікування) із хворим, нехтуючи, мабуть, головним засобом лікування, роблячи помилку. Про це говорив ще Платон: «Найбільша помилка лікарів утому, що вони намагаються лікувати тіло людини, не намагаючись вилікувати її душу; про­те душа і тіло являють собою єдине ціле і їх не можна лікувати порізно».

Медичній науці треба було 23 сторіччя, щоб усвідомити цю велику істину. Тільки тепер починає розвиватися нова галузь медицини, яка названа психосоматичною. Ця медицина лікує одночасно і душу, і тіло. Тому давно було б потрібно зайнятися удосконаленням цієї науки.

Сучасна медицина в основному ліквідувала багато інфекційних за­хворювань, але не може справитися з психічними і фізичними розладами, викликаними не мікробами, а негативними думками, емоціями. Кількість жертв цих емоційних розладів збільшується з катастрофічною швидкістю.

Тому дійсно, найбільшою проблемою, з якою ми зустрічаємось і яка впливає на все наше життя і наше здоров'я,— це вибір правильного умо­настрою. Якщо ми спроможні зробити цей вибір (керування своїми думками), то виявимося на шляху до вирішення багатьох проблем, у тому числі й здоров'я.

Великий філософ Марк Аврелій висловив цю думку в дев'ятьох словах: «Наше життя є те, що ми думаємо про нього».

Справді, якщо ми думаємо про щастя, ми почуваємо себе щасливими. Якщо нас відвідують сумні думки, ми сумуємо і почуваємо себе пога­но. Якщо ми думаємо про хвороби, цілком можливо, що ми занедужаємо. Якщо ми думаємо про невдачі, в чомусь, напевно, зазнаємо фіаско.

Наш умонастрій робить майже неправдоподібний вплив на стан на­шого організму.

Мабуть, саме тому великий французький філософ Монтень зробив девізом свого життя такий вислів: «Людина страждає не тільки від того, що відбувається, скільки від того, як вона оцінює те, що відбувається». А наша оцінка того, що відбувається, цілком залежить від нас: дивитися на те, що відбувається, оптимістично або песимістично.

Знаючи вплив думок на стан людини, Сенека радив переборювати болючі відчуття: «Стережися посилювати свої болі і погіршувати своє по­ложення скаргами. Біль легше перенести, якщо не збільшувати його дум­кою про нього, і, навпаки, підбадьорювати себе, говорячи: це нічого або, принаймні,— це не біда, потрібно вміти терпіти, це незабаром пройде,— то біль стає легшим остільки, оскільки людина себе в цьому запевнить».

Вплив негативних думок на здоров'я людини відображений і у Біблії. Вам, напевно, зрозуміло, що коли Христос сказав: «Любіть ворогів ваших», він проповідував не тільки правильні етичні принципи. Він також пропові­дував принципи медицини XXI сторіччя. Слова Христа: «прощайте сім разів по сімдесят» — допоможуть багатьом уберегтись від підвищеного кров'яного тиску, серцевих хвороб, виразок шлунку і багатьох інших захворювань.

Наші вороги, напевно, потирали б руки з радості, якби знали, що ненависть до них виснажує нас, робить змученими і нервовими, псує зовнішність, приносить нам захворювання, скорочує життя. Чи не так?

Навіть якщо ми не можемо любити ворогів, давайте, принаймні, любити себе настільки, щоб не дозволяти ворогам управляти нашим щастям і здоров'ям. Як сказав Шекспір: «Не дуже розпалюйте піч для своїх ворогів, інакше ви згорите в ній самі».

В Індії багато сторіч тому виникло духовне вчення «раджа-йога», мета якого — розвиток і керування розумом, думками. «Раджа» означає «королівський», цим підкреслюється головна функція розуму. Йога - означає «дисципліна». Раджа-йога — це теорія і практика  концентрації мислення, творчого підходу до керування собою, а отже, і здоров'ям за допомогою уявного контролю.

Думка, свідома або підсвідома — головна причина всіх дій, що спонукає людину до життєтворчості.

Знаючи вплив думок на здоров'я людини, у багатьох оздоровчих системах враховують це і пропонують певні рекомендації.

Так, велика увага приділяється керуванню думками в універсальній системі фізичного і морального оздоровлення, яка створена відомим на­родним цілителем П. К. Івановим.

Вчитель застерігав: хвороби роблять людину неповноцінною, змушують думати більше не про справу, заради якої вона на Землю прийшла. Постійні думки про хворобу і смерть пригнічують людину і ведуть до поглиблення хвороб у фізичному і моральному плані. Тому потрібно вміти самим мобілізувати свої внутрішні резерви, сконцентрувати зусилля і думки на подолання хвороб. Відхід від хвороби означає, що Життя перемогло Смерть. Ця прекрасна ідея викладена Івановим у заповіді: «Звільни свою голову від думок про хвороби, нездужання, смерть. Це твоя перемога!». Велику увагу керуванню думками, нервовою системою приділяє у своїй оздоровчій системі і Поль Брегг. Він характеризує наше сторіччя як сторіччя нервового напруження, що повіль­но, але постійно підриває всі основи нашого існування. І якщо не почати певних кроків зараз, щоб перебороти це зло, через декілька поколінь ми можемо прийти до повного нервового краху.

Про цілющу силу розуму, що переборює стан пригніченості і слаб­кості, прекрасно пише у своїх науково-художніх повістях «Повернута молодість» і «Перед сходом сонця» відомий письменник М. Зощенко.

І як свіжо, як цікаво звучать його слова: «Які щасливі надії запали­лися б у людини, якби високий розум був присутній на кожному кроці, при кожній милості, при кожному подиху».

Відсутність відповідальності за свідому думку, нерозуміння її впливу на організм людини і породило безліч психосоматичних захворювань.

Як їх перебороти? Звісно ж, свідомим керуванням своїми думками, тобто позитивним мисленням, яке власне є основою здоров'я людини.

Надзвичайно просто, правда? Так.

І звісно ж кожному хочеться бути здоровим, щасливим. Тоді за справу!

Вивчайте і практикуйте позитивне мислення.

І тоді... здоров'я, щастя, успіх завжди буде з вами!

Соромтеся хворіти! Чому? А пригадайте слова великого Гумбольдта: «Згодом хвороба буде розглядатися, як перекручене мислення і хворіти буде соромно».

Ви ж хочете бути здоровим? Тоді рухаємося до здорового способу життя!

І ще раз нагадаємо: стежте, стежте за своїми думками, почуттями, емоціями й управляйте ними!